Чим особливі грядущі місцеві вибори в Україні?

Найближчої неділі в Україні місцеві вибори. Схоже, що адміністративний ресурс, що спотворював основи демократії, спочив із миром. Його замінив грошовий. Не скажеш, що про нього говорили всує раніше. Але тепер грошовий ресурс постав у всій красі.

От і трапляється, що посадовець із найбільшими в регіоні владними повноваженнями безпорадно розводить руками і в проблемних ситуаціях театрально звітує листами до меншого начальничка.

Звісно, промовляти про благодіяння до народу безпечніше, приміром, на тлі лісовоза, ніж із броньовика. Тим паче, що по Покрові дме щоразу холодніший вітер.

Загалом у мене стаж виборця понад три десятки років: у різних епохах і країнах. Найпікантнішим було голосування на виборчій дільниці науково-дослідного управління (дивізії) на космодромі «Байконур» за стовідсоткової явки і строєм – справа колоною по одному.

Нині вибори в Україні геть інші, ніж радянські. Найближчі місцеві, що 25 жовтня, примітні крайовими колоритами, але в руслі загальнодержавних напрямів. Що найперше впадає у вічі напередодні голосування та оголошення їхніх результатів?

Марнотратство і марнославство активних учасників виборчої кампанії. Пересічному виборцю, за голос якого борються, невтямки інвестиції в «повітря» – на рекламу в соціальних мережах, друкованих й електронних виданнях, на спеціальних носіях – сітілайтах, білбордах тощо.

За оте сумарно витрачене краще було б звести дитячий садок чи школу, за новобудови яких уболівають претенденти на крісла голів міст і громад, депутатів. І десь на фасаді прикріпити пам’ятну табличку «Від усіх кандидатів [конкретної області чи міста] на місцевих виборах 2020 року».

Судіть самі. Протягом агітаційного місяця в мою поштову скриньку всілякі "волонтери» закинули два кілограми недешевої друкованої продукції: кольорових газет, буклетів, листівок, календариків, малих плакатів. Навіщо? А скільки таких скриньок?

Це просто макулатура, за кілограм якої заготівельники вторинної сировини виплатять лише від однієї до двох гривень. Хіба нею візьмеш за душу сучасного виборця чи підкупиш? Хто бажає проголосувати, сам підходить до агітаційних палаток, яких вистачає, й бере цікаве для політичної просвіти.

До речі, агітатори-роздавачі заробляють за робочий день близько 400 гривень чорним кешем. Хто їх офіційно оформляє та оплачує послуги?

Чимало співвітчизників, що балотуються, бездумно на мільйони доларів у сукупності збагатили небідних власників Фейсбуку і зовнішньої реклами. Та ще й засмітили і запаскудили під’їзди, зупинки, огорожі, стіни, стовпи, крони дерев своїми парсунами зі слоганами, що нерідко позбавлені змісту і суперечать правописних нормам.

Як носії низької побутової та мовленнєвої культури, вони стали посміховиськом. Прагнуть отак сподобатися виборцям? Надто, коли пишуться безробітними. Явно переплутавши, відчиняють не ті двері. Слід їм звернутися в центр працевлаштування, а не змагатися за неоплачуване місце депутата місцевої ради. Чому тих безробітних вабить безробіття з депутатськими посвідченнями? Через очікування потоків, знову ж таки, чорного кешу?

Дивує, коли бачиш кандидатів по двоє в фейсбучному ролику чи на білборді, коли один в одного беруть інтерв’ю із заяложеними штампами і незрозумілими канцеляризмами. Рекламуються вони попарно, певно, з міркувань економії виборчих фондів. І в цікавій закономірності: хлопчики з хлопчиками, а дівчатка з дівчатками.

Це інтригує, але заважає утвердженню гендерної рівності та справляє на іноземців хибне враження про наявну в українському суспільстві сегрегацію за статевою ознакою, чого насправді нема.

В електоральних баталіях релігійний чинник досі розглядається фартовим. Отож представники церков у виборчих списках політичних сил. У декого вони чисто світські, проте "ненав’язливо» вигулькують перед очима виборців світлини з «патріотичними» й «непатріотичними» митрополитами, єпископами, архімандритами як не «перших кандидатів» (очільників списків), або хоча б їхніх дружин, чоловіків, дітей.

Видається, що євангельське «Віддайте кесареве кесарю, а Богові – Боже» ледь не всі політичні суперники сприйняли занадто буквально. Мовляв, служіння кесарю не перешкоджає істинному служінню Господу Богу.

Одночасно буйно розквітла чорна соціологія та чортополохом поширилася неначе чорна археологія чи чорна магія. Причому за участі вчених-соціологів. Їх знову лихий поплутав чи неправильно розраховували відсоток марновірних?

Якщо незаконне проведення археологічних робіт є кримінальним злочином, а магічні практики на шкоду людині знешкоджуються захисними молитвами, то недоброчесні та фальшиві опитування громадської думки, котрими кишать рекламні пости у Фейсбуку, заслужено удостоюються вподобайками з розкотистим сміхом.

Крім того, чорних соціологів помножили на нуль іще чорніші побратими, що наплодили десятки рейтингів за принципом «кому які до вподоби». Вони малювали їх нашвидкуруч десь на кухні в екстазі найвищого натхнення.

Завчасу низка кандидатів здійняли розпачливий крик про порушення виборчого законодавства і можливі фальсифікації. Оприлюднено навіть довгі списки скупників, які правлять від 500 до 2 тисяч гривень за голос залежно від місцевості та виду балотування.

Часто-густо найдужче кричать ті, які б хотіли підправити невтішні для себе результати. Принагідно вони приховують реальні витрати на виборчу кампанію, не гребують позичками тіньових ділків.

Деякі кандидати встановили особисті рекорди, не знявшись дочасно, як бувало, з виборчих перегонів на вигідних комерційних умовах. Впертий намір «іти до кінця» завше успішний, та не всіх веде до перемоги.

Вражає, як балотуються цілими родинами чи як у поті чола члени однієї сім’ї кандидують від різних політичних сил. Коли «багатовекторні» близькі родичі не знайшли між собою порозуміння, то як до них поставитися? Зі співчуттям?

Динамічно розвивається ринок торгівлі політичними франшизами. В лідерів довголітніх партій облудно бігають оченята, коли відповідають на незручні запитання про здачу в оренду партійних брендів у певних адміністративно-територіальних одиницях. Що вже казати про зареєстровані, куплені та перейменовані саме під місцеві вибори політичні партії?

При тому електоральне забавляння регіональними проєктами здебільшого нагадує гру в наперстки, щоправда, з локально-патріотичними гаслами і воєнно-ветеранською риторикою спекулятивного штибу.

Як не крути, живемо в унікальний час, що не стоїть каменем на місці. А після місцевих виборів 25 жовтня побачимо те, чого заслуговуємо далі.