Ще раз про військовий стан
Слухаю дискусії про оголошення війни, воєнний стан
Слухаю дискусії про оголошення війни, воєнний стан. Відчуття рецептів з минулого, пристосованих до політичного виграшу на виборах. «Сталін би розстріляв» - це від демократа і прихильника європейського вибору. Ставка головнокомандування – читай посади для відставних генералів. «Тридцять років чесної служби до генеральських зірок» - ага, і у Хорошковського, і у обласного київського Присяжнюка. Смішно. Хтось може переконати, що зірки на погони не продавались так само, як і посади в Нафтогазі чи у податковій? Хотів би його послухати. Але тут ще цікавіше. Ми завжди шукаємо норму, на яку хочемо спертися у прийнятті рішень. Звичайно, у випадку війни в якості норми ми беремо факт з воєнної історії , який пов'язаний з перемогою – ставку, військові трибунали, категоричне бажання зайняти/звільнити/утримати територію, військову цензуру. Політики не знають, що робити на сучасній війні і здатні лише пропонувати орієнтацію на досвід предків. Їх пропозиція - цей досвід треба лише якомога точніше копіювати. Причому копіювати не зміст: Сталін у 1941-1943 роках принципово реформував армію. Копіювати пропонують лише зовнішні форми. Це і є категоричне заперечення модерну, демодернізація. Її причини і наслідки для української політики – це окрема тема. Але тепер цей тренд переноситься у військову сферу і вже прямо загрожує існуванню України і нашому життю. Цікаво, що саме військова справа завжди була найсприйнятливішою до інновацій.
Олександр напам’ять знав «Іліаду», схилявся перед її героями, але воював зовсім по-новому. З часів Ренесансу Європа твердо знала, що для війни увесь час потрібні нові й нові підходи і технології. Перемагав той, хто поряд з новими технологіями пропонував нову мову в інформаційному просторі: мову суверенітету, нації чи класу. На жаль, мова і символьні ряди нашої війни з Росією часто відтворюють погляд назад: від підняття прапорів над містами до «Вітчизняної війни». Ми апелюємо до радянських фактів у сподіванні стимулювати український патріотизм. Те саме робить Путін для російського. У шахах той, хто повторює ходи, програє. Як виглядає, варто пошукати свою гру, і військову, і інформаційну. А правильніше їх взагалі не розділяти. Перемога, модернізація і європейськість теж пов’язані у просторі історичних фактів. Це теж досвід, це теж може бути нормою. Чому б не спертись на неї?