Посіпаки «слуг»: чому ОПЗЖ у Верховній Раді залишається на посадах?
Історія не лише фіксує минуле, вона ще й навчає...
В останні роки каденції Верховної Ради владна більшість «Слуги народу» отримала власних «слуг», або ж посіпак у парламенті, які на вимогу допомагають вирішувати окремі питання. Мова йде про нардепів ОПЗЖ та їхню «конструктивну» співпрацю зі «Слугою народу».
Хоча ще зовсім нещодавно ці посіпаки публічно вимагали зміни влади, а перед тим їздили на поклон у Кремль. Більше того, «герой» Юрій Бойко навіть був в ефірі головного російського пропагандиста владіміра соловйова, коли війська окупантів були біля української столиці. Справжній «фул хаус» для політиків, які десятиліттями вели антиукраїнську політику та були представниками інтересів росії.
У публічній комунікації останнім часом ми все частіше чуємо від представників партії «Слуга народу» та керівництва Верховної Ради заяви про те, що нардепи від забороненої проросійської партії ОПЗЖ є «корисними», а окремі з них – навіть «своїми серед чужих у тилу п’ятої колони». Абсурд ситуації полягає в тому, що ці дифірамби від голови більшості Давида Арахамії лунають у бік втікача з «батальйону Монако» Ігоря Абрамовича. Загалом у своїй комунікації лідери владної партії намагаються створити начебто патову картину дефіциту голосів для ухвалення рішень та «вимушеність» залучення «п’ятої колони».
В останньому інтерв’ю голова партії «Слуга народу» Олена Шуляк взагалі принизила своїх соратників, заявивши, що ОПЗЖ працює подекуди краще, ніж її колеги. Але чи дійсно це так?
Аналіз Руху «Чесно» даних голосувань за понад рік роботи парламенту доводить: без жодного голосу представників ОПЗЖ Рада ухвалила низку критично важливих рішень конституційною більшістю. Голосів у парламенті достатньо, головна умова – на розгляді мають бути дійсно суспільно важливі питання, відносно яких є консенсус серед інших опозиційних фракцій та груп у парламенті.
Перевзування нардепів ОПЗЖ очікуване. Вони роблять усе, аби якнайкраще продемонструвати свою лояльність і корисність для влади. Те саме вони робили й після Революції Гідності та втечі в ростов держзрадника Віктора Януковича. Тим самим Нестору Шуфричу та Юрію Бойку, попри масовий суспільний осуд і тиск, вдалося залишитись в українській політиці, і зараз вони роблять усе можливе, аби зберегти свою участь і вплив.
Але для чого більшості потрібна «конструктивна» співпраця з цими проросійськими політиками, якщо голоси нардепів ОПЗЖ були вирішальними лише приблизно у 9% голосувань парламенту? Вони «рятують» із голосами під час розгляду сумнівних законопроєктів, як у випадку з містобудівною «реформою». Зокрема, нардепи колишньої ОПЗЖ дали критично важливі голоси у грудні минулого року за ухвалення рішення про новий відбір суддів до КСУ (№ 7662), щодо якого Єврокомісія наполягала на врахуванні усіх рекомендацій Венеційської комісії.
Крім того, голоси нардепів забороненої партії стали вирішальними під час прийняття шкідливих правок про скасування пожиттєвого фінмоніторингу для високопосадовців до законопроєкту № 8008. Саме правки нардепа колишньої ОПЗЖ Григорія Мамки стосувалися скорочення строку перебування нардепів та топ-чиновників у статусі «національного публічного діяча» до трьох років після звільнення, при тому що раніше цей статус був пожиттєвим. Це міжнародний стандарт. Вирішальною стала правка нардепа екс-ОПЗЖ Григорія Мамки. Такі ініціативи блокують євроінтеграцію України, а це і є ключова мета рф.
Але коли парламент напрацьовує політики, які стосуються безпосередньо нардепів, то між державницькою позицією та особистим інтересом у Верховній Раді, на жаль, часто обирають особистий інтерес. Про це свідчить скасування декларування та звітування партій за витрачені кошти. І за це відповідає персонально голова фракції Давид Арахамія, який подав законопроєкт і ніяк не може винести його на голосування, хоча він пройшов комітет.
За те, що колишня ОПЗЖ так «рятує» ситуацію й допомагає проштовхувати відверто шкідливі ініціативи, цих нардепів не усувають із керівних посад у комітетах. Зокрема, фігурант Реєстру держзрадників Нестор Шуфрич досі очолює Комітет свободи слова. Більше того, він перебрав на себе роль рупора на засіданнях Ради, або ж керівника більшості, адже виконує роль неформального «мотиватора» і майже під час кожного виступу закликає нардепів «менше говорити і швидше голосувати» та «демонструвати єдність».
Вкотре Рух «Чесно» нагадує, що попередня байдужість і бездіяльність влади щодо покарання політиків, які десятиліттями транслювали російські наративи і представляли інтереси кремля, призвела серед іншого до трагедії. Історія не лише фіксує минуле, вона ще й навчає. Не можна вкотре ставати на ті самі політичні граблі та повторювати помилки минулого.