Замах на журналіста Бабченка зірваний – все решта не так важливо

Після інсценованої смерті російського журналіста Бабченка в Україні, настав час для української влади дати пояснення. Як? Чому? Чи не було інших, кращих шляхів врятувати людське життя та викрити плани Москви в Україні? Питання абсолютно законні. Щоб зрозуміти відповідь, варто, по-перше, подивитися на контекст, по-друге – розглянути відомі деталі цієї історії, а по-третє (і, мабуть, найголовніше) – почекати подальшого розвитку подій).

Пункт перший – контекст цієї історії схожий на похмурий кіносценарій. Протягом багатьох місяців в Україні брутально вбивають противників Путіна та високопоставлених офіцерів українських секретних служб. Розстрілюють та підривають. Лише в окремих випадках вдається встановити злочинців, але кожного разу це «дрібна риба», в той час як замовники лишаються невідомими та гуляють на свободі. Щоразу Росія звинувачує Україну: мовляв українська влада недієздатна, в країні панує хаос, Україна це «failed state». Багато хто на Заході погоджується: схоже, там справді хаос, а щодо реального замовника – хтозна. «Проте врешті-решт, Росія ж не зацікавлена вбивати саме зараз і саме оцього, отож…».

Пункт другий – на певному етапі українська секретна служба СБУ отримує інформацію про підготовку чергового замаху. Цього разу в перехресті прицілу російський журналіст Аркадій Бабченко, запеклий ворог Путіна, який до того ж знайшов притулок саме у «бунтівній» Україні. СБУ опиняється перед вибором: спіймати чергову «дрібну рибу» і, можливо, того, хто безпосередньо передав цій людині гроші – або ж зробити вигляд, що замовлення виконане та почекати, поки істинний замовник після виконаної «роботи» почне робити рухи та дасть зрозуміти більш масштабний план. Як ми знаємо із досвіду, перша опція не обіцяла Україні нічого, крім нових закидів про «хаос». Адже обидва заарештовані, скоріш за все, є громадянами України. Відповідно, зв'язок з Росією знову буде неочевидним. Відповідно, ниточка до наступних убивств буде обірвана. Ні, українські правоохоронці обрали другу опцію.

Чи зухвало це було? Так. Чи заділо це почуття всіх тих, хто оплакував Бабченка у день його «смерті»? Так. Я вибачаюся за розчаровані емоції. Але не вибачаюся за врятоване життя журналіста – а також десятки інших життів (згідно СБУ, розстрільні списки були довгі). Я не вибачаюся за те, що ланцюг путінських убивств в Україні був нарешті розірваний. Я не вибачаюся за те, що СБУ змішало плани Москви в Україні. Ну і врешті-решт, МЗС Росії одним із перших вимагало оперативно розслідувати на забезпечити безпеку журналістів. Сподіваюся, це було достатньо «оперативно»?

І насамкінець третій пункт: здається, найважливіше ще попереду. В цій історії будуть ще нові повороти сюжету – і тільки коли всі карти будуть на столі, можна буде робити висновок, чи було воно того варто.