Мир США та Ірану: хороші чи погані новини для України?
Український інтерес щодо завершення американо-ізраїльської війни проти Ірану
Перше. Було б краще, щоб цей конфлікт не починався. Ціни на нафту перед його початком створювали величезний дефіцит російського бюджету.
Після початку війни ситуація змінилася: попри результативні українські удари по НПЗ, Росія отримала надприбутки, які повністю інвестувала у війну, а послаблення американських санкцій і активні спроби росіян «продавити» Трампа посилили світову невизначеність та ризики приходу до влади в Європі ультраправих популістів, інтереси яких щодо України збігаються з російськими.
Друге. У наших інтересах, щоб остаточна угода була укладена і ціни на нафту стабілізувалися на мінімальних рівнях. Для цього є підстави – розблокування Ормузької протоки, вихід іранської нафти на ринок і збільшення виробництва еміратської нафти після виходу ОАЕ з ОПЕК. Разом з тим, кожен із цих трьох факторів має свої часові лаги, які варто врахувати.
По Ормузу. Тут ефект буде найшвидшим, технічно все можна зробити за лічені дні. По іранській нафті. Потенціал реальний, але не миттєвий і не повний. За оцінками галузевих аналітиків, зняття санкцій може дозволити Ірану наростити експорт приблизно до 2 млн барелів на добу – на третину більше, ніж до конфлікту.
Водночас варто зауважити, що експортний потенціал дедалі більше визначатиметься не зняттям санкцій, а структурною деградацією: зниженням продуктивності родовищ, відсутністю інвестицій та зношенням обладнання.
Іран, ймовірно, залишиться на ринку, але як ослаблений постачальник з великими дисконтами, що поступово втрачає обсяги заради збереження стабільності.
До цього додається банківський бар'єр: без чітких ліцензій фінансові установи вагатимуться щодо фінансування торгівлі з Іраном, побоюючись штрафів США. Це очевидний стимул для Тегерана рухатися у бік подальшої деескалації.
По ОАЕ. Вихід ОАЕ з ОПЕК+ набрав чинності з 1 травня, і це знімає квотні обмеження назавжди. Але прямий і швидкий ціновий ефект цього кроку зараз обмежений наслідками конфлікту: близько 2 млн барелів на добу офшорного видобутку ОАЕ наразі заблоковано, і здатність країни нарощувати постачання у 2026 році обмежена незалежно від політичних рішень.
Навіть після відновлення транзиту через Ормуз повернення до досанкційного рівня видобутку може зайняти до шести місяців. Тобто вихід з ОПЕК – це структурний, довгостроковий фактор тиску на ціни (горизонт 2027 року і далі, коли ОАЕ планують вийти на 5 млн барелів/добу).
Отже, Ормуз дає миттєвий ефект, іранський експорт – повільний і частковий через інфраструктурну деградацію та банківські бар'єри, а еміратський фактор – це структурна перевага на 2027+ роки.
Практично це означає, що мінімальні ціни на нафту (а отже, й найбільший тиск на російський бюджет) стануть досяжними не одразу після підписання угоди, а в міру того, як зніматимуться ці три різношвидкісні обмеження.