Трамп у глухому куті: чим обернеться ультиматум, висунутий Ірану

Ультиматум президента Трампа про знищення електростанцій Ірану у разі невідкриття протоки протягом 48 годин демонструє фундаментальне нерозуміння природи іранського режиму та регіональної динаміки.

Не вам розповідати, що погроза ударами по цивільній енергетичній інфраструктурі межує з погрозою воєнним злочином. Країни Перської затоки сприймають це з острахом, оскільки розуміють: відповідь Ірану припаде саме на їхні електростанції та опріснювальні установки.

Такий розвиток подій неминуче втягне у конфлікт хуситів, яким буде важко залишатися осторонь за таких умов. Іран, ймовірно, відповість на ультиматум ударом по інфраструктурі однієї з арабських країн Затоки, щоб продемонструвати готовність «підпалити регіон». Саме тому, країни Затоки, будучи першочерговими цілями, прискорять власні зусилля щодо деескалації, фактично діючи всупереч стратегії США.

З точки зору ефективності досягнення цілей, це класична пастка стримування. Подібна риторика не змінить позицію Ірану. Вона заганяє самого президента США у глухий кут: або розпочати новий етап ескалації, або відступити, остаточно зруйнувавши авторитет американського стримування.

Для Ірану закриття протоки – це головний політичний актив. Вони не відкриють її добровільно, оскільки саме це дає їм владу в поточному моменті.

Водночас варто враховувати й проміжний сценарій: Іран може обрати стратегію контрольованого дроселювання протоки замість бінарного вибору між повним закриттям і повним відкриттям.

Ознаки цього вже є – іранські танкери продовжують рух до Китаю через альтернативні маршрути, окремі судна отримують вибірковий дозвіл на прохід. Це дає Тегерану постійний важіль без формальної капітуляції і без повної ескалації – керований клапан тиску, яким можна торгувати в будь-який момент.

Саме тому будь-який ультиматум про «повне відкриття» апріорі програє іранській логіці часткових поступок – і саме це робить стратегічну підготовку США до цього сценарію фундаментально неадекватною.

Якщо Вашингтон справді ставить за мету відкриття протоки, перед ним залишається лише два варіанти: пряме застосування масованої сили або/та зміна режиму в Тегерані. Будь-які спроби діяти через «погрози без наслідків» лише підкреслюють нерозуміння того, що Іран – це не Венесуела, і він готовий до екзистенційної ескалації.

Причому, якщо Вашингтон хоче гарантовано відкрити протоку, йому доведеться контролювати берег. А контроль берега – це вже сухопутна операція. Трамп намагається купити «результат» за ціною «ракет», але логіка Ірану змушує його або платити «кров'ю солдатів», або відступати.

Не позаздриш.