Журналісти в Україні не просять про співчуття

Незалежна журналістика – це частина національної стійкості. Саме про це я говорив сьогодні на Форумі свободи медіа Великої Британії у Лондоні – авторитетній платформі, організованій Foreign Policy Centre, Justice for Journalists Foundation та Інститутом прав людини Міжнародної асоціації адвокатів, у партнерстві з City St George’s, University of London.

Форум збирає журналістів, правозахисників, парламентарів та міжнародних експертів для розмови про свободу преси, безпеку медіа та протидію дезінформації. Мене запросили як спікера на сесію про незалежні медіа в умовах збройних конфліктів/війни. Поруч – редактор BBC World Service та британський адвокат, який захищає журналістів у міжнародних судах. Головував сесію сер Джон Уіттінґдейл, авторитетний член британського парламенту.

Я говорив про те, що знаю зсередини: про фронтові газети, про колег у полоні, про Центри солідарності, про цю зиму в Києві. Привіз із собою примірник газети “Зоря” з Харківщини – і тримав її в руках під час виступу.

Нижче – повний текст моєї промови:

Коли ми говоримо про «регіони, охоплені конфліктом» – для України це не конфлікт. Це повномасштабна війна.

Я приїхав до Лондона кілька днів тому. Зупинився неподалік від Frontline Club. Три ночі в готельному номері я тримав опалення на позначці 23 градуси. І все одно не міг зігрітися. Тому що ця зима в Києві була найважчою зимою за всі роки війни.

З січня Росія посилила удари по енергетичній інфраструктурі. У моїй квартирі опалення зникало тричі в розпал морозів. Офіс Національної спілки журналістів України в центрі Києва тиждень стояв без тепла і без води. Електрика подається за графіком. І добре, якщо цей графік дотримується. Часто ми не маємо світла від 15 до 17 годин на добу. Тут, у Лондоні, у моєму номері яскраво світить світло. Працює опалення. І я розумію, наскільки крихкими є ці речі. Ось реальність, з якої я приїхав на цей Форум.

Незалежні медіа на війні – це інфраструктура, а не теорія

У воєнний час незалежна журналістика – це не лише про демократичні цінності. Вона стає частиною національної стійкості. Якщо перевірена інформація зникає – її місце займає пропаганда.

У Національній спілці журналістів України ми робимо підтримку місцевих і фронтових медіа своїм пріоритетом. З 2022 року ми допомогли відновити і підтримати понад 40 газет у прифронтових і деокупованих регіонах. У моїх руках – один із прикладів: газета «Зоря» з Харківщини. Її редактор Василь Мірошник   Василь Мирошник особисто розвозить примірники до сіл під загрозою російських дронів. Нещодавно ми забезпечили його детектором дронів – щоб він міг залишатися в безпеці під час доставки газети. Для багатьох громад фронтові газети – єдине надійне джерело перевіреної інформації. Коли міста занурюються в темряву, ці газети стають стабільною точкою правди.

Журналісти продовжують працювати – і багато хто також боронить країну

В Україні журналісти продовжують працювати як цивільні в надзвичайно небезпечних умовах. Водночас багато наших колег мобілізовані і зараз боронять країну зі зброєю в руках. Сьогодні ми говоримо про серйозні втрати в нашій медійній спільноті.

З лютого 2022 року 144 медіапрацівники загинули. 21 – безпосередньо під час виконання журналістських обов’язків. Лише у 2025 році троє медіапрацівників загинули – усі внаслідок ударів російських дронів. Українські журналісти також документують воєнні злочини та порушення прав людини – часто з великим особистим ризиком для себе.

Сьогодні 28 українських журналістів перебувають у російському полоні. Одна з них – Ірина Левченко. Її затримали у травні 2023 року. Майже два роки – жодного зв’язку. Нещодавно ми отримали від неї короткого листа. Лише кілька рядків. Але доказ того, що вона жива. Журналісти не повинні зникати з поля дипломатичної уваги. Їхні імена мають систематично звучати на міжнародних форумах і в механізмах моніторингу. Захист журналістів у воєнний час – це не лише про свободу медіа. Це про людську гідність і підзвітність.

Безпечні операційні простори – це необхідність

Росія поєднує військову агресію із системною дезінформацією. Удари по інфраструктурі безпосередньо впливають на роботу медіа. Без електрики редакції не можуть функціонувати, обладнання не заряджається, матеріали не передаються.

Цієї зими кількість запитів на оренду детекторів дронів зросла у п’ять разів. Кількість запитів на безпечні робочі простори зі стабільним електропостачанням – утричі. Наша мережа з шести Центрів журналістської солідарності тепер працює з пунктами оренди детекторів дронів у трьох прифронтових регіонах. Ці центри функціонують як операційні хаби безпеки. Вони надають засоби захисту, тренінги з безпеки, безпечні робочі простори, юридичну та психологічну підтримку. З 2022 року допомогу отримали понад 9 000 українських та іноземних журналістів.

Сьогодні, однак, ми стикаємося з серйозними фінансовими викликами – при цьому попит на допомогу продовжує зростати. Підтримка безпечних операційних просторів для журналістів під час війни потребує передбачуваної та гнучкої підтримки. Це практична інфраструктура, яка дозволяє незалежній журналістиці продовжувати роботу.

Що можуть зробити політики

Дозвольте запропонувати три практичні кроки. Перший: забезпечте систематичне включення журналістів у полоні до дипломатичних переговорів і міжнародних механізмів моніторингу. Другий: підтримайте створення і сталість безпечних операційних просторів для журналістів, які працюють у зонах конфліктів – місць, де вони можуть отримати захист, безпечні умови для роботи та екстрену допомогу. Третій: створіть оперативні та гнучкі механізми фінансування для місцевих і фронтових медіа, що працюють в умовах надзвичайного ризику.

Незалежна журналістика на війні потребує інфраструктури, а не лише мужності. Підтримувати її – це не просто солідарність. Це інвестиція в демократичну стійкість і безпеку.

Журналісти в Україні не просять про співчуття. Вони просять про інструменти і безпечні умови для продовження своєї роботи. Якщо незалежна журналістика переживе війну – правда виживе. А коли правда виживає – демократія має шанс вистояти.

Журналісти важливі.​​​​​​​​