Контузія. Що це таке насправді
В Україні зараз сотні тисяч людей з акуборотравмами різного ступеня важкості
Це пост про акуборотравму, просто для розуміння проблематики. Бо з великою кількістю ампутантів, в нас є ще велика кількість контужених, про яких чомусь не прийнято згадувати.
Тому просто доповню картину своїм досвідом.
В мене є приятель, військовий, в 2014 році він отримав декілька доволі міцних контузій. Вийшов з оточення, капався. Іноді втрачав свідомість несподівано, іноді його накривала епілепсія. Несподівано, це коли ти з ним йдеш по вулиці, і раптом він починає просто повільно падати, а ти його ловиш щоб він голову об асфальт не розбив. Несподівано. І я був готовий до цього.
Поганий сон, головні болі, сплески гніву. Він адаптувався. Зміг жити далі.
Я не розумів цього, відносився до контузії як до цефалогії. Потім сам отримав легкі контузії вже в АТО/ООС, але вони були слабкими та на якість життя особо не вплинули.
Все змінив початок 2022 року. Під Києвом ми брали участь в одній операції, і там поруч добряче шваркнуло. Ну як, добряче. Настільки добряче що замість «На порозі смерті перед очима проноситься все життя» цей флешмоб замінили тоді, була єдина думка до втрати свідомості, і ця думка була «мені п@&дець».
Оклегався, прийшов у свідомість, навіть в напівпритомному стані доїхав до дому і відключився. Пробудився, дізнався що в мене ще й все йде к запаленню легенів (лежати годинами на асфальті/бетоні при мінусовій температурі не дуже добавляє здоров'я), почав закидуватись ліками. Але мозок неочікувано почав жити своїм життям.
Я просинався з головним болем та засинав. Іноді важко було згадати де я, чи останні події. Ім'я та прізвища людей взагалі таке відчуття що стерли ластіком. Іноді мозок дуже ярко та неочікувано транслював якісь події багаторічної давнини, при тому незрозуміло навіщо тобі ця інформація, якщо ти не можеш згадати імʼя сусіда, чи свій номер телефону, чи держномер своєї автівки. Потім неочікуванно почав підкидати емоції.
Почалась параноя. Думки що цей стан-назавжди. Через кілька днів я встав та пішов до побратимів (вони базувались поруч), якраз вони тільки вийшли з Мощуна, там було що обговорити. Пам'ятаю, як я старався демонструвати що в мене все гарно, я в адекватному стані. Зараз вже розумію, що боявся признатися самому собі, що зі мною можливо все дуже не ок. Ці думки нагоняли все більшу параною.
З часом стан покращився. Сумбур думок відійшов, голова почала боліти на погоду та магнітні бурі, ну і пам'ять... а хз в якому вона стані, дуже складно вже порівнювати.
Але які наслідки можуть бути контузії – я відчув це на свойому досвіді. І можу сказати що це велика проблема, тому що мозок – він дуже тендітний, тільки зіткнувшись з травмою ми розуміємо наскільки. В Україні зараз сотні тисяч людей з акуборотравмами різного ступеня важкості. І допомогти їм вкрай складно вже.
Колись, як мабуть у більшості людей, які були вимушені періодично виходити в «сіру зону», я боявся підриву. Залишитись ампутантом без ноги.
Після цього випадку я зрозумів що найбільша втрата – то втрата мозку. Коли ти не контролюєш свій мозок – це дуже страшно.
Тому коли ви побачите людину, яка після важкої контузії – просто знайте, що навіть коли вона має вигляд зі сторони здоровою, можливо навіть в цей час вона бореться зі своїми внутрішніми демонами для того щоб хоча б виглядати адекватним в суспільстві.