Чи стане фашизм нормальним явищем ХХІ століття?

Колишній прем’єр Великої Британії Борис Джонсон у колонці для The Wall Street Journal закликав Захід не боятися ескалації з боку РФ та нарешті дати Україні далекобійні ракети та винищувачі. Він наголосив, що сідати за стіл переговорів зараз не має сенсу, війна обов’язково має завершитися поразкою диктатора Володимира Путіна. Для цього російські окупанти мають бути відкинуті мінімум до «умовних кордонів 24 лютого». Джонсон у цьому зв’язку зазначив: «Ані Володимир Зеленський, ані український народ не зможуть змиритися з іншим результатом після пережитої жорстокості. Жодної угоди «земля в обмін на мир» не може бути, навіть якби Путін пропонував її, і навіть якби йому можна було довіряти, чого не можна сказати про нього». Джонсон нагадав: наразі російський агресор зосередився на ударах по цивільній інфраструктурі. «Це аморальна мерзенність, що мільйони людей ніч за ніччю залишаються без опалення, світла й води, не кажучи вже про триваючі та безладні вбивства мирних жителів. І чим довше Путін буде продовжувати свої безглузді атаки, тим довше триватиме глобальна економічна криза». Екс-прем’єр закликав світ передати ЗСУ далекобійні ракети, літаки, броньовані машини, і танки, щоб вони швидше звільняли власні території та вражали російські системи, які обстрілюють Україну. «Я знаю нав’язливий контраргумент, що, мовляв, збільшення поставок Україні загрожує ескалацією. Але, звісно, після майже року цього жахливого конфлікту ми можемо бачити, що це – повна нісенітниця».

Слушно? Ще б пак! У США простоюють на зберіганні (за кошти платників податків, до речі) тисячі танків Abrams перших зразків, F-15 та F-16 списуються як застарілі, резервних артилерійських систем теж більш, аніж вистачає, але Україні їх давати не можна в жодному разі! Світочу демократії Єгипту можна було дати навіть ліцензую на виробництво танків Abrams, не боячись, що певне число їхніх одиниць однозначно потрапить до Росії, а от Україні давати нічого серйозного не можна. Бо це буде «ескалація»… Хтось у Білому Домі, наближений до президента Байдена, схоже, нашіптує йому на вухо, що українцям вірити не можна, вони, попри свої обіцянки, обов’язково вдарять ракетами ATACMS по російських містах, а танки пошлють у наступ на Курськ і Воронеж… І тому рашистам дозволено безкарно розстрілювати модифікованими ракетами С-300 (яких тільки в РФ станом на 24.02.22 було понад 9 тисяч, а є ж іще Білорусь й інші союзники Росії зі своїми запасами) міста й інфраструктурні вузли у прифронтовій зоні, а дістати пускові цих ракет практично нічим – удар у відповідь має бути миттєвим, а гаубиця чи HIMARS не дістане, не вистачить дальності, дрони ж поки дочургикають, то мобільну пускові вже змінять розташування. Кілька сотень ATACMS зразу би принципово змінили ситуацію, бо ракет С-300 у рашистів вистачить на кілька років війни, а от пускових установок далеко не незчисленна кількість. І це тільки один із наочних доказів правоти Бориса Джонсона. Проте…

Проте все ж кидається в очі вираз «умовні кордони 24 лютого». ОК, уявімо собі Другу світову війну, союзники переможно тиснуть на нацистів, і заявляють, що перемога над Гітлером, коли можна було б перейти до мирних переговорів, полягала б у виході на «умовні кордони 1 вересня 1939 року». Хіба не логічно? Адже саме звідти розпочалася війна… А Судетська область Чехословаччини, Клайпедська область Литви та ціла Австрія, окуповані нацистами до цього, залишилися б як приз Адольфу Алоїзовичу. І сам би він залишив за собою свої повноваження, хоча всі нормальні люди і плювалися б при згадці про нього. Скажете, фантастика? А чому ж тоді Путіну мають залишитися як приз Крим плюс ОРДЛО? А Україна повинна буде в підсумку йти на мирні переговори з Путіним, який зберігатиме владу (говорять про притягнення його до відповідальності, але механізми притягнення відсутні), тоді як чинний у РФ фашистський лад лишатиметься посутньо незмінним?

Саме фашистський, і ніяк не інакше. Це не публіцистичний зворот, це наукова теза, переконливо доведена експертом з проблем тоталітаризму, американським істориком Тімоті Снайдером. Рашизм (Снайдер вважає цей український термін «найелегантнішим означником») базується, як і всякий фашизм, на тріумфі воління над розумом, на міфології, на культі потужного лідера, який зцілює світ за допомогою насильства. На додачу, за Снайдером, Росія сповідує культ мертвих (створений навколо «великої вітчизняної») та живе міфом про золоту добу імперської величі, яку можна відновити за допомогою війни. Відтак поразка України у війні проти російського фашизму стала б поразкою не лише її, а і світової демократії: «Якщо це станеться, нас очікують десятиліття темряви». Здавалося б, усе ясно і зрозуміло. Проте, як бачимо, навіть Борис Джонсон не ставить усі крапки над «і» в оцінці РФ. Що ж казати про силу-силенну західних експертів і політиків, як воліють вести мову не про фашизм, а про авторитарний режим у Росії. Он Орбан й Ердоган авторитарні лідери, і Путін з Лукашенком також, хіба що більш затяті. На двох перших якось удається тиснути, якось домовлятися, тож чому на двох останніх не можна успішно тиснути, треба тільки більше санкцій задіяти, тоді вони змушені будуть іти на переговори, поступки та домовленості…

Автор цих рядків не раз писав про новітній російський тоталітаризм і його засадничі риси, востаннє у статті «Чи запанує пітьма над усім світом?» (28 листопада 2022 року). Не ідеологія, а всеосяжна суспільно-політична міфологія; не владний режим, який можна змінити, а суспільний лад, закорінений у народі; не просто сильний лідер, а уособлення прагнень народу, майже божественна істота; не агресивна верхівка, яка веде війни у власних інтересах, а загальнонародний шовінізм й імперіалізм. І так далі. А тому звільнений у силу тих чи інших обставин від Путіна народ не рушить радісно до демократії – він обере такого самого, а то і гіршого. З іншого боку, чіплятися за Путіна, щоб не прийшов гірший, – це остання справа, проблема не в ньому, а в десятках мільйонів росіян, у «колективному Путіні»…

А прагнення не називати речі своїми іменами та робити вигляд, що у Росії просто панує авторитарний режим, хоч і лютий, що з ним можна якось домовитися, що існує перспектива відновлення нормальних відносин із РФ, якщо припиниться війна, – це дуже небезпечне прагнення певної частини західного істеблішменту. Небезпечне та самогубне. Бо йдеться фактично про визнання фашизму не просто прийнятним, а нормальним явищем світу ХХІ століття. Ясна річ, Борис Джонсон категорично проти цього. Але об’єктивно обмеження українського наступу «умовними кордонами 24 лютого» означає хоч-не-хоч, а легітимацію фашизму. Ну, а ті західні політики, які понад усе переймаються, щоб ЗСУ раптом не завдали шкоди об’єктам на території фашистської Росії, вже визнали фашизм чимось цілком нормальним, а демократію – безсилою перед ним.