Кримськотатарська революція: перший етап

Йдеться про З’їзд мусульман Криму, який обрав Мусульманський виконавчий комітет (Мусвиконком).

На жаль, ця дата в Україні була майже не помічена. У додатку до постанови Верховної Ради України «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2017 році», ухваленої 22 грудня 2016 року, де перелічені пам’ятні дати та ювілеї, що відзначатимуться на державному рівні, містить поміж інших такі рядки: «100 років з часу проведення першого Курултаю кримськотатарського народу (09.12.1917, за старим стилем – 26.11.1917)». І все в тому плані, що стосується кримських татар. А тим часом 7 квітня 1917 року (або ж 25 березня за «старим стилем») відбулася подія, яка у житті Криму важила не менше, ніж утворення перед цим у Києві всеукраїнської Центральної Ради.

Та про все по-порядку.

Політика Російської імперії мала наслідком катастрофічне зменшення корінного населення півострова. Якщо на момент анексії Криму у 1783 році там мешкало близько мільйона кримських татар, то наприкінці XIX століття у Криму передусім внаслідок кількох хвиль еміграції їх залишилося менше, ніж 200 тисяч (при високій народжуваності, притаманній кримським татарам). Це становило близько чверті всього населення півострова (це населення, крім кримських греків, вірмен, караїмів і кримчаків, за рідкісними винятками складалося з колоністів). Після встановлення російської влади і змушеної еміграції кримськотатарської еліти навіть більшість духовних діячів була неграмотною, тоді як за доби незалежності у Кримському ханаті існувала висока культура, в тому числі й професійна. Як пише сучасний французький мислитель Ален Безансон, «у той час, як у Кремлі розважалися спогляданням того, як ведмідь танцює на розпеченому листі заліза, у Бахчисараї при ханському дворі грали комедії Мольєра»…

Лише з настанням ХХ століття доля кримських татар стає дещо кращою. Не в останню чергу пов’язано це з тим, що переселенці з Росії так і не змогли опанувати цілу низку традиційних для півострова галузей землеробства. Тим часом потреби в забезпеченні овочами та фруктами, м’ясом та молочними продуктами як севастопольської військово-морської бази і суднобудівного комплексу, так і численних відпочивальників із різночинського середнього класу, які з’явилися у цей час, були дуже великі. Ніхто, крім кримських татар, не міг задовольнити ці потреби. Тому імперський уряд і панівне російське дворянство змушено змирилися з існуванням кримськотатарського народу. Зросла не тільки його чисельність – почалося формування модерної нації, яке разом із тим стало кримськотатарським відродженням.

Пов’язане воно насамперед з ім’ям визначного достойника культури та просвітителя Ісмаїла Гаспринського. Він докладав величезні зусилля, спрямовані не лише на відродження свого народу, а й на рішуче оновлення основ його життя. Гаспринський фактично створив нову літературну кримськотатарську мову; він почав видавати першу кримськотатарську газету «Терджиман» («Перекладач»), яка незабаром стала відомою далеко за межами Криму, і чимало інших часописів, зокрема, друкований орган мусульманської фракції Державної Думи Російської імперії газету «Міллєт» («Народ») і журнали «Кадин» («Жінка») й «Алємі нісван» («Жіночій світ»). З іменем Гаспринського пов’язують створення і поширення серед кримських татар світського шкільного навчання, у тому числі і для дівчат, завдяки чому сформувалася нова генерація кримськотатарської інтелігенції, причому інтелігенції переважно світської, ще не надто чисельної, але добре освіченої і впливової серед співвітчизників.

А водночас серед кримських татар імперська влада провокувала серйозний конфлікт. Адже духовні особи на півострові затверджувалися губернським начальством, а муфтій призначався міністром внутрішніх справ Російської імперії. Більшість кримських мурз та улемів була слухняним знаряддям імперської влади і висувала у муфтії осіб, які були зручні як для них, так і для влади. Понад усе для Петербурга була політична лояльність, і внаслідок цього, траплялося, муфтіями ставали персонажі, що не знали навіть основ ісламу і не дбали про свій народ, а тим часом у розпорядженні муфтія були немалі фінансові ресурси та потужні важелі впливу на одноплемінників.

Утім, ця ситуацію тільки додавала енергії молодій кримськотатарській інтелігенції, яка почала думати не тільки над посиленням ефективності культурницької праці, а й над політичними сюжетами – аж до відновлення у тій чи іншій формі державності свого народу. Революцію ця інтелігенція сприйняла як історичний шанс для свого народу ствердитися на своїй землі.

Оцінки чисельності кримськотатарського населення у Криму станом на 1917 рік суперечливі. Різні підрахунки дають цифри у 300 і навіть 450 тис. осіб (від 30% до понад 40% усіх кримчан). Одразу після скинення царату кримськотатарська молода генерація, значна частина якої тим чи іншим чином пройшла школу Першої світової війни, спробувала було приєднатися до руху совєтів – найпопулярніших тоді на місцях самочинних органів революційного самоврядування. Але як Сімферопольський, так й інші совєти на півострові відмовили їм, сказавши, що «національним організаціям ми представництва не надаємо». Тільки на загальних засадах, від імені фабрик, заводів та військових частин…

Це дало по-своєму закономірний результат. 25 березня з ініціативи знаного просвітника й професійного революціонера Алі Боданинського відбулися збори кримськотатарського благодійного товариства, на яких був утворений Тимчасовий мусульманський революційний комітет з 15 осіб, що зайнявся підготовкою з’їзду мусульман Криму. 30 березня після урочистого молебну тисячі кримських татар на новому кладовищі Сімферополя присягнули на вірність Тимчасовому уряду. А 7 квітня в Сімферополі відбувся перший Усекримський мусульманський з’їзд, на який зібралося близько 2 тисяч делегатів від 12 організацій. Засідання з’їзду вів Сеітджеліль Хаттатов, за фахом учитель, який перед тим обирався до Бахчисарайської міської думи.

Обраний на з’їзді Мусульманський виконавчий комітет очолив щойно призначений цим же з’їздом на посаду голови Духовного правління – муфтієм Криму, західної Росії, Польщі та Литви 32-річний богослов, юрист і публіцист, автор кримськотатарського національного гімну під назвою «Я присягнувся» Нуман Челебіджихан (який ще виступав під іменем Челебі Челебієв). Челебіджихан був обраний на свою посаду заочно (йшла війна, і він перебував у складі російської діючої армії). Так само заочно на дуже важливу для Криму посаду голови вакуфної комісії обрали іншого офіцера-фронтовика, 28-річного юриста Джафера Сейдамета. Вакуф – то була нерухомість, приписана до мечетей і релігійних училищ, що її не можна було передати у приватну власність, головним чином земля. Без контролю за вакуфними землями неможлива була аграрна реформа. Йшлося про немалі статки: понад 90 тисяч гектарів землі та 800 тисяч рублів у цінах 1914 року.

Таким чином, молода інтелігенція сконцентрувала у своїх руках головні громадсько-політичні і релігійні важелі впливу на співвітчизників, фактично усунувши з суспільної арени традиційну кримськотатарську знать, яка була перед цим слухняним знаряддям імперської влади. Не випадково на з’їзді спалахнув гострий конфлікт із речниками реакційно-консервативних кіл. Один із лідерів цих кіл, колишній міський голова Бахчисараю Сулейман Кримтаєв був підданий загальній обструкції та залишив з’їзд.

Мусвиконком спершу не мав намірів ставати суто владним органом. Як пояснював Алі Боданинський, що став його секретарем, головним попервах вважалося «неухильне прагнення до організації демократичних татарських мас, прагнення до впровадження серед них свідомого і відданого ставлення до ідей усеросійської та, зокрема, кримськотатарської революції, прагнення стати у всіх проявах татарського життя центром не директивним і керівним, а регулюючим і контролюючим».

Російський Тимчасовий уряд був вимушений визнати Мусвиконком як орган національно-культурної автономії кримських татар. Але де-факто у сферу його відання за логікою обставин переходять всі кримськотатарські справи – політична діяльність, культура, релігійні справи, економіка, податки. З 18 квітня Мусвиконком офіційно став керувати всіма справами кримських татар на півострові та представляти кримськотатарський народ у відносинах з центральною владою. Виконком мав у всіх повітових містах підпорядковані собі місцеві мусульманські комітети, а в селах – уповноважених і сільські комітети. Тобто була створена вертикаль влади. Перед собою на першому етапі діяльності Мусвиконком, переважну більшість у якому становили соціалісти різних напрямів, поставив три головні завдання, як-от: підготовку виборів до Установчих Зборів; шкільну реформу; вакуфну, тобто земельно-майнову, реформу. Втім, швидко з’ясувалося: для забезпечення реформ кримським татарам потрібні власні збройні формування, газети, суди й уряд. Але це вже сюжети літа 1917 року; там теж є пам’ятні дати, що заслуговують на відзначення у всеукраїнському масштабі й урядом, і громадськістю…