Називати опонентів чинної влади порохоботами — демонстрація власної політичної нікчемністі
«Порохоботи»?..
Мого приятеля на одному з київських базарів, де він має звичку купувати продукти, молода продавчиня, ледь його побачивши, гучно зве порохоботом: «Подивіться! Он порохобот іде!». І все тому, що мій приятель мав нахабство ще влітку не погодитися з нею, коли вона гучно на всі заставки лаяла колишню владу та вихваляла чинну. Я і сам чув це слово як складову лайки на адресу критиків влади, хоча ходжу на інші базари.
І не лише на базарах звучить це слово. Той, хто хоча бодай періодично навідується в Інтернет, не може не помітити специфіку коментування авторських статей на популярних сайтах. Якщо ця стаття дошкульно критикує Зе-команду, то під нею зазвичай виструнчується до одного-двох десятків коментарів, у яких авторові не заперечують, ні – його просто поливають брудом. А найпоширенішим слівцем у таких коментах є неологізм останніх років «порохобот» та похідні від нього, аж до «парашобота». Це саме слівце вживають і тоді, коли хтось насмілиться підтримати критичну щодо Зе-команди думку котрогось із коментаторів. Відтак у того, хто «гуляє» популярними сайтами, складається враження, що світ поділений на палких прихильників чинної влади (яких переважна більшість) і нікчемних адептів влади минулої, яких не так багато. Причому, що цікаво, на базарі (на вулиці, в автобусі, у метро) це слівце вживається на кілька порядків менше, ніж у Всесвітній Павутині (цікаво, його вже занесли до якогось словника чи ні?).
Та що за диво – на сайтах «середньої ваги» зазвичай відсутні полювання на «порохоботів» і намагання будь-яким способом принизити критиків чинної влади. Там у коментах точаться дискусії, часом дуже різкі, проте з наявністю різних точок зору; дістається на горіхи і чинній, і минулій владі, нерідко від тих же самих коментаторів. Іншими словами, складається враження, що «борців із порохоботами» цікавлять насамперед найпопулярніші сайти, дописи та коменти на яких мають найбільший резонанс. Відтак пам’ять підказує, що на початку 2000-х щось схоже відбувалося в Росії, де Інтернет, який перед тим був «простором свободи», за кілька років перетворився на щось протилежне, сповнене неототалітарної ідеології та цькування всіх, хто виявляв у своїх коментах демократичні інтенції. Інструмент перетворення, як засвідчило проведене незалежними експертами дослідження, – створені ФСБ «бригади», які поливали брудом в Інтернеті як реальних, так і потенційних опонентів Путіна, погрожували їм фізичними розправами, навіть публікували адреси проживання цих опонентів і місця їхньої роботи. Не дивно, що за певний час опонувати чинній російські владі насмілювалися лише затяті її противники, інші замовкли, і склалася ситуація, коли чорносотенні, прорадянські та неосталіністські коменти вважаються чи не нормою…
Чи запрошували до України російських інструкторів чи хтось «творчо» використав досвід тих «бригад» - не знаю. Але це ще не все. «Бригади» «бригадами», та не лише вони роблять погоду у медіа-просторі. Деякі начебто професійні журналісти у своїх блогах, які охоче передруковують інформагенції та сайти певного ґатунку, теж активно вживають термін «порохоботи» (саме так, у множині) для позначення учасників найрізноманітніших політичних акцій, навіть коли йдеться про родичів героїв Небесної Сотні, які протестували проти призначення адвоката Януковича заступником директора Державного бюро розслідувань. Іншими словами, начебто освічені та притомні персонажі стверджують, що Україна поділена на людей, які прихильно чи нейтрально ставляться до президента Зеленськиго, та прибічників екс-президента Порошенка. І все, інших градацій і ліній політичного розмежування немає: хто критикує владу, той порохобот!
На щастя, справа не дійшла ще до використання радянських методів 1930-х, коли всі негаразди списувалися на підступи «троцькістів» і «бухарінців» - з відповідними наслідками для зарахованих «органами» до числа цих «ворогів народу». Хоча у Росії вже полюють на «іноземних агентів», щоправда, поки що не кидаючи їх автоматично за ґрати, а придушуючи фінансово…
Годі й казати, що ототожнення всіх опонентів чинної влади з прихильниками чи найманцями екс-президента Порошенка суперечить правилам логіки, сформульованим іще Аристотелем. Годі посилатися й на результати торішніх виборів, особливо парламентських, коли за «Слугу народу» проголосувало лише близько 22% громадян, які мають право голосу, а водночас більшість цих громадян (уперше за існування незалежної України) зігнорувала похід на виборчі дільниці (невже ж це порохоботи підклали таку свиню чинній владі, поставивши під сумнів легітимність чинної Ради та її моно більшості?). Будь-які раціональні аргументи на запеклих адептів Зе-команди не діють; тим більше не діють вони на організаторів кампанії боротьби з порохоботами.
Хоча досить звернути увагу на результати соціологічних опитувань, скажімо, на показники довіри/недовіри до політиків у проведеному Соціологічною групою «Рейтинг» січневому опитуванні, як усе стає на свої місця. Лідером за довірою є президент Володимир Зеленський: йому довіряє 59% громадян, не довіряє 32%. А от Петру Порошенку довіряє лише 15%, а не довіряє 78% респондентів. Оці 15% з певною натяжкою (бо відповідь «повністю довіряю» дали лише 6%) можна зарахувати до порохоботів. А до кого належать інші «недовірливі» (тобто 17% опитаних)? Ба більше: голові Верховної Ради Дмитру Разумкову довіряє лише 26%, не довіряє аж 44%, прем’єру Олексію Гончарукові довіряє 20%, а не довіряє більшість опитаних – 53%. Парламент й уряд – це також влада, законодавча та виконавча, які за нинішніх обставин керуються вказівками президента. Щось багатенько налічуємо порохоботів…
Отож і виходить, що щирі та несамовиті адепти президента Зеленського з числа авторів коментів і диспутантів, називаючи всіх опонентів чинної влади порохоботами, демонструють лише свою власну політичну нікчемність, а начебто освічені натхненники цієї кампанії наочно демонструють, що вони вважають нездатними логічно мислити та рахувати цифри ідіотами всіх українських громадян. Насправді ж вони не найкращим чином виставляють чинну владу та її прибічників (і не лише в очах мислячих українців).