«Особливі гени» Володимира Путіна та патріарха Кирила

Хтось приймає цю формулу, хтось її заперечує, а хтось просто повторює, не надто вдумуючись у той зміст, який вона містить. А тим часом сталінізм у нинішній Росії справді стверджується – звичайно, вбираючись у новітні шати – і не лише у суто політичній чи ідеологічній сферах. Ще одним свідченням переможного наступу сталінізму й опанування ним свідомості і «верхів», і «низів», став новітній фільм «Блокадная кровь. Генетика», який уже з’явився в Інтернеті.

Не лише фахівці, а й уся освічена спільнота знає, що у другій половині 1940-х і на початку 1950-х в СРСР біологія як наука і генетика як її важлива складова були замінені «мічурінською біологією», глашатаєм якої став підтримуваний Сталіним «народний академік» Трохим Лисенко. Ключовими положеннями цієї «передової радянської науки», що протистояла «реакційній буржуазній лженауці генетиці», стали твердження про можливість швидких і майже безмежних змін живих організмів шляхом їхнього «виховання» в певних умовах, про весь організм, а не його генетичні структури, як носія спадкової інформації та про передачу щойно набутих якостей організму його нащадкам. Мовляв, під впливом середовища організми, в тому числі й людські, здатні впродовж свого життя істотно трансформуватися, і ці зміни за сприятливих зовнішніх умов одразу «закріпляться» у нових поколіннях. Київський еколог Володимир Борейко у книзі про Асканію-Нова з цього приводу зазначав: «Лысенковцы всерьез утверждали, что животные клетки могут перерождаться в растительные, пшеница – в рожь, рожь – в пшеницу, овес – родить сорняк овсюг, сосна – ель, птичка пеночка – кукушку…»

«Мічурінська біологія» стала органічною складовою ідеології і практики сталінізму – мовляв, партія виховала «нову радянську людину», і вона в силу цього апріорі на голову вища за «представників буржуазного світу», причому позитивні якості успадковуються новими поколіннями, і повному торжеству «нової людини» заважають лише «родимі плями капіталізму» й окремі (саме окремі!) недоліки, допущені на місцях при вихованні, при втіленні партлінії.

Усе це для сучасної освіченої людини має характер анекдоту, але погортайте численні книги, що одержали у повоєнні часи Сталінські премії, - і ви переконаєтесь, що тоді такі речі сприймалися всерйоз, принаймні, більшістю і «посполитого» населення, і радянських письменників. Ба більше – це для мене самого стало відкриттям – російський сегмент Інтернету сповнений тестами, що генетика справді є «буржуазною лженаукою», що Лисенко мав рацію, що сталінський підхід до наукових проблем був і є єдино вірним…

Утім, слова «ген» і «хромосома» сьогодні в Росії на офіційному рівні не є табу. Проте розуміння генетичних закономірностей перебуває на рівні «розвиненого сталінізму». Скажімо, міністр культури РФ Володимир Мединський кілька років тому заявив: «Я считаю, что после всех катастроф, которые обрушились на Россию в двадцатом веке, начиная с первой мировой и заканчивая перестройкой, тот факт, что Россия еще сохранилась и развивается, говорит, что у нашего народа имеется одна лишняя хромосома». Завдяки чому вона могла з’явитися, міністр не сказав, але в науковому плані це твердження корелює з тезою, що тваринні клітини здатні переродитися на рослинні. Ба більше: міністр культури, схоже, не знає, що зайва хромосома (а такі мутації трапляються) породжує у людини синдром Дауна…

Фільм «Блокадная кровь. Генетика» в плані відновлення і впровадження у масову свідомість ідей «мічурінської біології» пішов значно далі. У цьому стверджується, що гени людей, які пережили блокаду Ленінграду, внаслідок численних поневірянь зазнали мутації і були передані у спадок діям цих людей, серед яких, ясна річ, і Володимир Путін. Причому гени ці особливі.

У фільмі, зокрема, говориться: «Те, кто пережил блокаду, как Даниил Гранин, Валентина Максимова, Артур Чилингаров, Алиса Фрейндлих, Борис Стругацкий, Виктор Конецкий, Илья Глазунов, Александр Городницкий; или дети победителей, представители первого послевоенного поколения, рожденные в этом особенном месте – Владимир Путин, патриарх Кирилл, Сергей Миронов, Сергей Иванов, Сергей Нарышкин и многие другие жители теперь уже Санкт-Петербурга, - всех их связывает единая манера поведения, высокая ответственность за происходящее в стране и городе. Почему большая часть горожан оказалась объединена в одну психологически-поведенческую группу и нет ли тут единого корня, связанного с общими физическими и нравственными испытаниями предков?». А далі кандидат біологічних наук, дослідник геному блокадників, науковий співробітник Санкт-Петербурзького університету Олег Глотов розповідає, що блокадники начебто мали ті самі мутації, які дозволили їм вижити, попри всі лиха. І знову звучить закадровий голос: «Сейчас, когда анализ генома может рассказать историю семьи, блокадный след непокоренной крови и характерный стиль поведения коренных петербуржцев уже не кажутся красивыми вымыслами».

Чи варто це все детально коментувати? Фахові біологи вважають, що це не просто маячня, а щось значно небезпечніше. Я ж зупинюся лише на одному моменті. Сказати, що Бориса Стругацького (який зневажав Путіна і цього не приховував) та самого Путіна разом із патріархом Кирилом «связывает единая манера поведения»… Геббельс би на таке не наважився. І партійний вождь Ленінграда Жданов теж.

До речі, останній також пережив блокаду. Щоби потім ініціювати погромні кампанії у сфері культури, в тому числі проти Анни Ахматової та Михайла Зощенка. А ще під час блокади працювала спеціальна пекарня для члена політбюро ЦК ВКП(б) Жданова і Ко, яка виробляла навіть торти та тістечка. Жданов так розжирів, що для нього виписали з «великої землі» спеціального фахівця з лікувальної гімнастики… Інформація про ці торти прорвалося у написаному під час хрущовської «відлиги» романі Олександра Крона «Дім і корабель». До головної героїні в найголодніші блокадні місяці приходить залицяльник з тортом – але, ясна річ, автор не міг зробити його номенклатурником, тому зробив інтендантом. Крон добре знав свій предмет – під час війни він був офіцером Балтійського флоту…

Добре знав блокадне життя і Борис Стругацький; він розповідав на схилку літ, як одні в блокадному місті наживалися завдяки причетності до розподілу благ, а інші – абсолютна більшість – масово гинули. Ті, хто наживався, майже всі вижили та народили нащадків. Як із їхніми «особливими генами»? І ще питання: а як вмістити у схему старшого брата і співавтора Бориса Стругацького Аркадія? Чи чотирьох з половиною місяців блокади – до того, як він із батьком зуміли виїхати на «велику землю» - йому вистачило для «мутації генів»? А чому ж тоді з цілого вагону вивезених у глибокий тил блокадників вижив лише він один? В інших гени не «мутували»? Чи просто йдеться про міцного хлопця зі справді гарною генетикою, успадкованою ним від матері – Олександри Литвинчевої з селища Середина-Буда на Сумщині? Вона, до речі, теж вижила у блокаді і довго по тому працювала вчителькою…

А чого, цікаво, автори фільму не згадали Бориса Вишневського, публіциста й політика, керівника фракції партії «Яблуко» у законодавчих зборах Санкт-Петербурга? Його батьки підлітками пережили блокаду, тож він мав би стати в одні лави з Путіним і Кирилом, натомість є їхнім антиподом. Наведу один лише фрагмент із його виступів: «Крым не наш. Это ворованное. Ворованное должно быть возвращено… Вернуть аннексированное. Что касается мнения «наших граждан», то мы должны понимать. что суд учитывает мнение не тех, кто украл, а тех, у кого украли». Що, у Вишневського «неправильні» гени?

На загал же ситуація сумна. Сталінізм у Росії дійсно наступає. Тож фракція «Яблука» у законодавчих зборах Петербурга складається з двох депутатів, а «Єдиної Росії» - з 36 (плюс 12 від КПРФ, ЛДПР тощо). А це значить, що абсолютна більшість пітерців з їхньою начебто «непокоренной кров’ю» одночасно є лояльними путінцями, а дехто – й відвертими неонацистами. Що в цій ситуації робити українцям? Передусім розуміти, чим є нинішня Росія…