Про «плюси» та проблему україномовних серіалів

Найчіткішу кваліфікацію словесним пасажам з цього приводу генерального продюсера «плюсів», керівника «Телевізійного бізнесу» 1+1 media Максима Кривицького і продюсерки серіалів і фільмів каналу Єлени Єремеєвої, як на мене, дав заступник гендиректора кримськотатарського телеканалу ATR Айдер Муждабаєв: «Висловлювання щодо української мови, яка начебто десь погано «звучить», на мій погляд, не потребують довгого суспільного обговорення. Вистачить і двох слів. ЦЕ – РАСИЗМ. Звичайний расизм, крапка. Ті, хто так каже/вважає чи підтримує такі думки/дії, - РАСИСТИ. Давайте будемо чесні й чіткі в термінології. Назвімо речі своїми іменами. Я не хочу чути пояснень про те, що когось не так зрозуміли. Я вимагаю публічних вибачень САМЕ ЗА РАСИЗМ. Як кримський татарин (цей народ добре знає, що таке ксенофобія), як українець, громадянин цієї країни, і як людина, яка ненавидить расизм і расистське ставлення до будь-якого народу і будь-яких його цінностей, включаючи мову».

Утім, дехто вважає (і цілком мотивовано), що вибачень тут замало. Група депутатів вимагає порушити кримінальні справи проти авторів цих словесних пасажів. Нагадаю, що Єлена Єремеєва сказала таке: «Найти тональность украинского языка, чтобы зритель воспринимал его, достаточно непросто. По нашим наблюдениям мелодрамы на украинском языке выглядят хуже, чем комедии. Посмотрев комедии, попав в водоворот событий, они просто не замечают, на каком языке они смотрят продукт. Продукты в весеннем сезоне мы сделали на русском языке, потому что украинский сложнее дается для этого жанра. Артистам пока еще трудно работать на украинском языке. Это увеличивает выработку, что потом влияет на бюджет. С комедиями на украинском проще». А Максим Кривицький доповнив: «Украиноязычные сериалы сейчас показывают только на территории Украины, без продажи за границу. Для продажи заложена цель производить на русском языке. Сериалы, которые требуют адаптации на русский, не заложены в бизнес-модель как потенциальный продукт для продажи. Мы понимаем – чтобы соответствовать квоте, нам нужны украиноязычные сериалы. Поэтому мы варьируем – часть сериалов производим на русском, часть на украинском».

Зауважу принагідно: ці персонажі, схоже, навіть не зрозуміли, що, образно кажучи, публічно роздяглися. Виходить, що драми і мелодрами виробництва «плюсів» нездатні «зачепити» російськомовних глядачів, щоб, потрапивши у вир подій, вони просто не помічали, якою мовою зроблений серіал. А актори цих серіалів підібрані настільки, перепрошую, дебільні, що їм важко говорити українською – хоча за останні тридцять років мали б навчитися, якщо навіть у сім’ях у них розмовляють російською (точніше, як колись казав Сергій Доренко, «на языке, который они почему-то считают русским»). Ясна річ, з начебто україномовними комедіями легше, бо там здебільшого домінує суржик або так званий «тарапуньківський сленг», максимально наближений до примітивізованої версії російської мови…

До речі: телеведуча 24 Каналу Леся Вакулюк розповіла про свого брата Остапа, який є питомо україномовним актором. Журналістка наголосила, що для нього знайшлась роль у кіно, і далеко не другорядна. «…Друга головна роль у відомого на весь світ польського режисера Кшиштофа Зануссі. Зате не знайшлося навіть епізодичної ролі в українських режисерів. Бувало, він чув від них, що його українська – занадто українська: без щьокань і чьокань, прицмокувань і твердих "Е" та "И"». Ось така «проблема з акторами»…

Ну, а психологія тих, хто – судячи з усього – взагалі б не виробляв би з власної волі україномовних серіалів, якби не державні мовні квоти, водночас орієнтуючись на продаж, описується словами класика: «За шмат гнилої ковбаси. У вас хоч матір попроси,. То оддасте». Бізнес! А те, що цей бізнес реально сприяв і сприяє творенню різних «новоросій», наче й гадки нема.

Тобто маємо чітко виражену політичну складову всієї цієї ситуації.

Але я не про політику як таку. Я про громадянське суспільство та притомні мас-медіа. Якою має бути їхня реакція, на що слід орієнтувати загал? Адже навіть у разі, якщо будуть розпочаті кримінальні справи проти авторів згаданих висловлювань, в український телеефір навесні вийдуть такі серіали, як «Доктор Віра» (30 серій), «Подаруй мені щастя» (8 серій), «Мишоловка для кота» (12 серій), другий сезон «Родинних зв’язків» (8 серій), «Найгірша подруга» (8 серій), «Не відпускай» (8 серій) і «Бідна Саша» (16 серій), самим фактом своєї появи стверджуючи настанову на другорядність української мови, на її придатність лише для «низьких» жанрів і – врешті-решт – на те, що бізнес понад усе, а стратегічні національні інтереси нічого не варті. Тому проблема не лише в тому, щоб поставити на місце згаданих менеджерів 1+1, а й не допустити виходу всіх названих російськомовних серіалів чи бодай частини їх. «Плюси» відомі якісними україномовними дубляжами багатьох висококласних західних фільмів – то слід домогтися, щоб вони так само продублювали хоча б частину серіалів (інші нехай уже ідуть російською…). А Максим Кривицький і Єлена Єремеєва, якщо вони цивілізовані люди, мали б учинити так, як це робиться у світі, – добровільно подати у відставку зі своїх посад. Якщо вони цього не зроблять, їх слід змусити це зробити (до речі, де наші правозахисні організації?). Бо ж ті сентенції, які дозволили собі означені персони, – це сентенції колонізаторів, новітніх «юберменшів».

Отож урешті-решт цікаво, чи знайдеться хтось, хто закличе: «Зробимо їх!»?