Ще один різновид «морального божевілля» повертається в Україну?

Здавалося, що активність громадянського суспільства, ухвалення відповідного законодавства та жорстокий досвід опору російській агресії унеможливили публічну активність цієї категорії осіб з паспортами громадян України. Проте… Синхронно з активізацією «п’ятої колони» ледь не по всій країні, з відверто антидержавними пропагандистськими виступами певних «політиків» й «експертів» у цілій низці мас-медіа, зі зростанням числа вбивств і «самогубств» фронтовиків АТО та посиленням зовнішнього тиску на нашу країну (і не лише з боку Росії) знову випірнули й вони. З цинічною апологією насильства, з єдністю слова та діла.

Догхантери

Слово це і явище, яке воно позначає, прийшло до нас із Росії, де після 2010 року знищення безпритульних собак «волонтерами», об’єднаними «ідеєю очищення міст», набуло неабияких масштабів. І що впадає в очі: спільноти догхантерів, які діють у десятках російських населених пунктів і мають власні інтернет-форуми, не зустрічають спротиву з боку влади. Тільки коли насильство переходить межі, коли виникають публічні скандали з приводу розміщення в інтернеті сцен убивства тварин чи коли жертвами стають пси місцевих можновладців, спостерігається бодай якась реакція з боку поліції та прокуратури. Проте далеко не завжди. Російський публіцист Андрій Лошак розповів про один сайт (такі ресурси постійно змінюють імена), «где какой-то «охотник» хвастался, что завалил тысячного «блоховоза», накормив его «вкусняшкой». Ну, и в качестве «призовой игры» отравил еще двух. Фотографии животных прилагались. «Бегите на радугу, пушистики!» - со смайликами поздравляли «юбиляра» догхантеры». І жодної реакції з боку влади, зауважував Лошак, хоча при бажанні будь-якого можуть звинуватити в пропаганді насильства, екстремізмі тощо. А тут – є і фото та відео, проте немає владної реакції. Чому? Адже є висновки кваліфікованих фахівців, як-от цей, що належить заступнику директора наукового Центру соціальної і судової психіатрії імені Сербського у Москві Зурабу Кекелідзе: «Подобные проявления говорят о психических отклонениях. Есть два варианта. Первый – человек, отстреливающий собак, вероятно, болен серьезным психическим заболеванием и нуждается в принудительном лечении. Второй, наиболее вероятный, - это проявление морального помешательства. Это означает, что у человека отсутствует понятие морали. С такими людьми абсолютно бесполезно обсуждать, что морально, а что аморально. А проявляется такое отклонение у людей тогда, когда общество подобным явлениям ничего не противопоставляет. Когда обществу все равно». Що ж, діагноз поставлений, а влада РФ – мовчить. Чи не тому, що автор діагнозу має «неправильне» з погляду пострадянських можновладних персон прізвище? «Грузин, бля…»

За якимось дивовижним збігом обставин, в Україні догхантери як певна організована мережева структура з’явилися після здобуття президентської посади Віктором Януковичем. Особливо розгорнулися вони, за їхнім власним визнанням, під час «очистки» Києва й інших міст перед Євро-2012, коли були вбиті сотні собак. ЗМІ писали, що на допомогу своїм «братам» тоді прибули догхантери з РФ. І, що цікаво, догхантерів підтримали деякі екологи, як-от Володимир Борейко, який назвав їхню діяльність «народною партизанською війною з собаками» та звинуватив у всіх собачих лихах… зоозахисників.

Звісно, проблема під назвою «безпритульні собаки у місті» справді існує. Й існують факти агресивних нападів зграй здичавілих собак на людей. Тож розв’язувати її треба. Проте жертвами «народної партизанської війни» найчастіше стають або стерилізовані й неагресивні безпритульні собаки, або чиїсь домашні улюбленці. Звичайно, годі поки що чекати повної статистики з цього питання, проте зоозахисники намагаються її вести хоча б по окремих містах. Така ситуація закономірна: адже навіть у випадку, коли догхантери розкидають фарш, начинений отрутою, виключно в тих місцях, де блукають агресивні пси, його майже гарантовано їстимуть і неагресивні стерилізовані та домашні собаки, і коти, і птахи (передусім ворони й галки). Причому знищити стерилізованих і прищеплених від хвороб собак з червоними чи блакитними ошийниками куди легше, ніж агресивних псів, бо вони охоче підходять до людей і беруть у них їжу, помахуючи хвостами…

Тобто Борейко має рацію – догхантери справді ведуть «партизанську війну», тільки не «народну», а «сталінську», за методом «ліс рубають – тріски летять». Тільки «трісок» чи не завжди більше, ніж «лісу» (навіть якщо вважати прийнятними способи дії й ідеологію догхантерів, а вони, як на мене, категорично неприйнятні в нормальному суспільстві). Скажімо, кілька років тому у нас на Русанівці четверо собачат покусали малу дитину, яка з радісними криками підбігла до них, коли ті щось їли. У відповідь «партизани» потруїли не лише цих цуценят (яких за віком іще не встигли стерилізувати), а й удвічі більше сумирних стерилізованих собак, які жили у зовсім іншому місці, невідомо скількох котів і щонайменше одного хазяйського пса. Хоча в усьому винна була бабуся того малюка, яка забалакалася з сусідкою та не звернула увагу на те, що дитина робить те, чого не можна робити в жодному разі навіть із хазяйськими собаками – тобто з криками кидається до них під час їжі.

Ще раз повторю: проблему безпритульних собак у місті слід вирішувати. Не «бродячих» - таких абсолютна меншість, а саме «безпритульних». Адже собаці за її єством потрібен дім, який вона охоронятиме, і господар, якого вона любитиме та захищатиме. Безпритульні пси намагаються знайти такий дім – чи на будівництві, чи на базарі, чи біля торговельного комплексу. Що ж стосується бродячих собак, які часом збиваються у зграї, то вони ведуть таке життя не зі своєї волі. Так склалися лихі обставини. Мені відомий випадок, коли пес за кілька місяців пройшов увесь Київ, шукаючи та знайшовши квартиру своїх господарів. Ті виїхали з Києва (чому й віддали собаку), проте нові господарі квартири прихистили песика, і він жив довго та щасливо. Тож виходить, що і не всі справді бродячі собаки – це зло…

Але повернімося до догхантерів як російського суспільного явища, що мало і має відголоски в Україні. Ще раз підкреслю: в нинішній РФ таке неможливо без участі чи, щонайменше, доброзичливого заохочення з боку влади. Така публіка була потрібна, бо, як відзначив Андрій Лошак, на початку 2013-го, пишучи про вбивства тварин догхантерами: «Однажды переступив эту черту, остановиться будет уже трудно». Через рік тих, хто «переступив межу», кинули в бій – у мас-медіа та соціальних мережах було чимало повідомлень про російських догхантерів, які воюють на Донбасі проти України. Було і немало повідомлень про те, як бойовики «ЛДНР» використовують тварин для тих чи інших диверсій з використанням вибухових пристроїв. І навпаки: демобілізуючись, багато хто з українських вояків брав додому цуцика чи котика з тих, що знайшли прихисток на їхніх бойових позиціях. Як на мене, це все не випадково. Тож видавалося, що крапки над «і» розставлені. Але…

Але з якихось шпарин в Україні знову вилізли та знову активізувалися «свої» (чи справді свої?) догхантери. Вбивці тренуються, поки що на собаках?

P.S. В англомовному світі dog hunter – це мисливець, який полює разом із собакою. Як надто часто, в російській традиції нормальне поняття змінило свій первинний сенс до невпізнанності. Чи не час «депортувати» цей сенс на його «історичну батьківщину», очистивши Україну від явища, яке позначено зазначеним словом? Паралельно з терплячим, крок за кроком, вирішенням питання про життя безпритульних собак?