Вирвати путінському драконові ікла

«Тактика у них незмінна. Вони масовано обробляють наші позиції артилерією, під прикриттям артилерії просувається піхота, інколи разом із танками. Як правило, піхота зазнає втрат, відступає, потім знову в роботу включається артилерія, і знову – два-три штурми піхоти. Чотири години працює артилерія, потім штурм піхоти, три-чотири години артилерія, штурм піхоти. Ця тактика випробувана, користі вона їм мало приносить, але завдяки масованим обстрілам вони можуть просуватися вперед – бо ж вони крок за кроком знищують позиції, окопи, будівлі. У них, на жаль, є перевага в артилерії… 10-го почалися пекельні артилерійські обстріли – від 500 снарядів на годину тільки по невеличких укріпленнях, які ми тримали. А так вони розбомбили всю лінію… Були стерті всі будівлі, у яких можна закріпитися. Бо коли росіяни зрозуміли, що навіть танками нас не протиснуть – ми відбили безліч атак, – вони викликали на нас авіацію з ракетами».

Це фрагмент з інтерв’ю, яке дав журналістам командир добровольчого батальйону «Свобода» у складі Нацгвардії капітан Петро Кузик. Батальйон воює на Донбасі у самому пеклі. Воює вперто і професійно, витримуючи все. А дехто не витримує методичного шаленого артвогню, відступає без наказу, і важко їх за це засуджувати. Бо людська психіка не завжди може витримати те, на чому ґрунтується російська перевага. Олексій Арестович говорить про 900 гаубиць, використовуваних росіянами на фронті, що дозволяє їм, маючи де-факто необмежену кількість боєприпасів (радянські склади плюс система військових підприємств плюс постачання з Білорусі та деяких інших дружніх держав), перетворювати українські міста та села на випалену землю і таким способом поволі просуватися вперед. «Я хочу, щоб ми працювали на паритетних умовах. Щоб наша артилерія знищувала їхню артилерію і живу силу, щоб наші танки адекватно відповідали їхнім танкам, а з піхотою ми розберемося. Бо наша піхота на голову вища за їхню. Нам катастрофічно не вистачає артилерійських систем, причому таких точних, контрбатарейних систем, які з дальньої дистанції знищують артилерію ворога. Нам не вистачає систем РСЗВ, тих заявлених американських, які мегаточно вражають ціль. Нам треба більш-менш закрити небо – це або серйозні протиповітряні системи оборони, або літаки, винищувачі. Повторюся: це війна артилерії та авіації за підтримки танків. У нас зараз менше танків, поки що менше артилерії та боєкомплекту до неї, хоча й наші артилеристи значно точніші, і це не комплімент. Але – щоб ви уявляли співвідношення – на один наш снаряд вони в середньому випускають від 20 до 50» – зазначає комбат Кузик.

Іншими словами, російський дракон був серйозно поранений під Києвом і Харковом, але відповз, так-сяк зализав рани та знову рушив уперед, змінивши тактику. Тепер він випалює українську землю, знищує українців (у тому числі й тих, хто досі симпатизує йому), перетворює країну на руїну. А його ікла – це далекобійні артсистеми, в тому числі РСЗВ, й авіація.

Як вирвати ці ікла? Видається, тут замало сотні чи двох американських, французьких чи британських далекобійних артсистем, так само, як і півсотні РСЗВ, що їх мають передати Україні США. Так, потужна зброю з дальністю дії 70-85 км – це велика сила, проте сила недостатня. Адже проблема не лише в тому, щоби знищити більшість російських артсистем і РСЗВ (усі знищити неможливо хоча б тому, що в тилу армія РФ має значне число резервів). Але ж треба ще «душити» ворожу піхоту та бронетехніку, знищувати командні пункти, склади, тилові служби тощо. Максимум, чого можна досягти за допомогою такої зброї (якщо вона буде надійно прикрита засобами ППО) – це припинення російського наступу та «замерзання» лінії фронту. Тобто 21% території Української держави залишатиметься під контролем окупантів, які неодмінно на повну силу скористаються дешевою (а часом просто рабською) робочою силою, мобілізовуватимуть чоловіків до своєї армії, виховуватимуть дітей і підлітків у «правильному» рашистському дусі, відправлятимуть незгідних заселяти Сибір і Тихоокеанський ареал… А з території РФ і далі триватимуть безкарні обстріли (точніше – розстріли) українських територій із усієї можливої зброї – від кулеметів і мінометів до крилатих ракет. А західні експерти (найшвидше, і багато які політики) виступають проти того, щоб Україна силою змусила припинити ці розстріли – мовляв, це викличе подальшу ескалацію війни (хоча вже зараз Росія задіяла всі неядерні засоби зі своїх арсеналів). І саме тому західні партнери тягнуть час із постачанням ЗСУ оперативно-тактичних ракет – адже, мовляв, українці зможуть ними обстрілювати російські міста… Те ж саме з бойовими літаками – якщо вони опиняться у складі українських ВПС, Путін зможе звинуватити Захід у тому, що останній воює з Росією!

Ось тут, видається, варто дослухатися до Михайла Ходорковського, колишнього в’язня режиму Путіна та політичного емігранта, інтерв’ю з яким опубліковане 27 травня у Bild. Коментуючи ситуацію з постачанням країнами Заходу важкого озброєння Україні, Ходорковський сказав: «західні політики надто бояться Путіна». І додав: «Вони думають, що вони все ще не учасники війни. І тому вони вважають, що постачання якоїсь зброї може призвести до ескалації або перетворити їх на сторону у війні». Таку позицію Ходорковський прямо назвав «дурною», оскільки «з погляду Путіна, західні політики та країни вже давно перебувають у стані війни з Росією». А ким є Путін і чого від нього чекати, Ходорковський знає краще за західних лідерів.

Отож і маємо нині точку біфуркації, після якої війна або на певний час стане «замороженою» з продовженням окупації п’ятої частини української території та передачею мільйонів українців на поталу рашистам (навіть у разі, якщо зменшаться або припиняться обстріли України росіянами, зуби дракона залишаться не вирваними, тільки пошкодженими; їх полікують – і дракон неодмінно полізе далі, не лише на Україну); або ікла дракона будуть видерті за допомогою артилерії, РСЗВ, оперативно-тактичних ракет й авіації, а окуповану територію зачистять українські танкісти та механізована піхота. Звісно, найкраще було би взагалі відрубати драконові голову (чи кілька голів, скільки там їх у нього є). Але спершу все одно слід вирвати ікла.