Єдиний спосіб назавжди відвернути увагу росіян від українців

Хтось мав це зробити – ось я і зробив: прочитав пів сотні путінських статей, виступів та інтерв'ю, де він говорив про українців. Короткий висновок такий:

На першому етапі (два його президентські та один прем'єрський строк) Путін був змушений тримати себе в руках і визнавати цілковиту самостійність українського народу, щоправда, постійно акцентуючи на «братерстві» із росіянами, як це було прийнято в СРСР. На другому етапі (з 2013), коли Росія за пізнього Віктора Януковича готувалася поглинути Україну, а як це не вдалося – окупувала Крим, в кремлівському наративі з'явилися нові нотки. На додачу до «братських народів» на публіку вийшов «єдиний народ», хоча й в дуже обмеженій формі. Росіяни з українцями визнавалися одним цілим у далекому минулому, а в теперішньому кожен народ вважався окремим, хоч і братським. Третій етап (з 2019) охоплює собою зрілий путінізм і характеризується поступовим поглинанням «єдинонародним» міфом «братерського» міфу, і повномасштабне вторгнення тут нічого концептуально нового не додало, просто загострило формулювання.

Як я вже неоднарозово писав, я не вірю, що погляди Путіна змінилися у жорсткіший бік. Він не був раніше «просто корупціонером» і не став згодом кривавим маніяком, він завжди був таким. Згадайте «рязанський цукор» і другу Чечню, атомохід «Курськ», Беслан – Путіну одразу було плювати на життя людей і цілих країн. Тому ми спостерігаємо не еволюцію його поглядів, а зміну зовнішніх обставин, що дозволило йому більше не стримуватися. Допоки Україна виглядала недосяжною мрією – Путін був ввічливим. Коли з'явився шанс підкорити її повністю чи частково – у нього прорізалися зуби. А в добу пандемії та великої війни маски були остаточно скинуті. Тепер, коли він і так по лікоть у крові, немає сенсу приховувати свої справжні погляди, успадковані з часів праці у КГБ.

І проблема тут не в численних історичних помилках та логічних хибах Путіна, який не доводить тезу «українці та росіяни – один народ» за допомогою історичних аргументів, а розглядає минуле крізь призму цієї тези. Порочне коло, тобто використання в якості доказу того, що якраз і має бути доведене – не найгірше. Найжахливіше те, що віру у неіснування українців поділяють з Путіним більшість росіян. Якби у їхній свідомості ми були справді чужим народом, вони вибачили б нам і наше існування, і прагнення до самостійності. Але розгледівши в нас самих себе, вони поставилися до нашого державного будівництва як до розтаскування великої комуналки на маленькі окремі квартири. І щиро не розуміють, навіщо ми відгороджуємося – «харашо же жилі!»

Тож єдиний спосіб назавжди відвернути увагу росіян від українців – це переключити її на обговорення іншого питання. Наприклад: чи сибіряки – це росіяни?

Хай розбираються.