Радянський «кримський» міф. Канонічні тексти

Увечері 25 травня 1952 року, після триденної сесії в Сімферополі, радянська історична наука отримала тези єдиного і єдино правильного трактування минулого півострова. Слов'яни були оголошені найдавнішим населенням Криму, з ідеалізацією «татарського» періоду належало боротися, захоплення півострова Росією проголошувалося великою прогресивною подією. Майже півстоліття ця концепція задавала вектор вивчення історії Криму, а окремі її положення були запозичені сучасною російською пропагандою для обґрунтування міфу про «КримНаш».

Досить цікаво, що текст «Рішень» сесії був видрукуваний в обмеженій кількості примірників (три тисячі) і розповсюджувався за особливими списками. Документ вийшов надзвичайно цікавий. Ось, наприклад, список «гріхів», в які впали кримські історики.

Відзначаючи наявність низки досягнень у роботах з історії Криму і Причорномор'я, сесія констатує, що досі не знищені численні помилки і недоліки в цій галузі. В основному ці помилки зводяться до того, що історія Криму висвітлювалася окремо від історії російського народу.

Повністю не викорінені традиції буржуазної науки, що займалася переважно античними містами й ігнорувала вивчення корінного населення.

У науковій і популярній літературі перебільшувалась історична роль Візантії, хазар, генуезців, татар і турків.

Введення Криму до складу Росії деякими авторами неправильно оцінювалося, як колоніальне захоплення.

В опублікованих у 1950-1951 роках працях є помилкові положення щодо етногенезу слов'ян.

А ось що варто було б виправити в майбутньому (даю вибірково з 26 пунктів).

1. Критично переглянути помилкові положення і концепції щодо історичного минулого Криму у світлі геніальної праці І. В. Сталіна «Марксизм і питання мовознавства». Організувати роботу зі створення справді наукової історії Криму в її нерозривному зв'язку з історією російського народу.

2. Ретельно і всебічно вивчати зв'язок корінного населення із землеробським населенням Східної Європи в усі епохи, звернувши особливу увагу на зв'язки з давніми слов'янами.

10. Широко і всебічно вивчати історію проникнення слов'ян і слов'янські поселення в Криму.

12. Рішуче боротися проти ідеалізації хазар, печенігів, половців і татар в історії Криму.

15. Ретельно вивчати історію внесення Криму до складу Росії і показати прогресивне значення цієї події.

20. З огляду на наявність фактів спотворення історії Криму, переглянути науково-популярну та довідкову літературу, видану в післявоєнний період.

21. Відповідно до нових наукових відомостей у галузі історії доручити Кримській філії разом з музеями переробити експозиції кримських музеїв... у дійсно марксистському висвітленні.

Загалом ‒ слов'ян і Росію вихваляти, з «ідеалізацією» татар боротися, книги і експозиції музеїв переробити. Однак треба віддати академікам належне, концепція Шульца-Надинського про «скіфо-слов'ян» була розгромлена, авторам запропонували переглянути свої погляди.

Кінцівка тексту настільки чудова, що я не можу відмовити собі в задоволенні процитувати її ‒ для ілюстрації духу епохи.

Об'єднана сесія Відділення історії та філософії і Кримської філії АН СРСР минула в обстановці більшовицької критики і самокритики, виявилася плідною за своїми наслідками і сприятиме подальшій успішній роботі з вивчення історії Криму.

Учасники сесії одноголосно висловлюють впевненість у тому, що радянські історики, озброєні марксистсько-ленінською теорією, виправдають довіру нашого рідного уряду і створять дійсно наукові праці з історії Криму.

Однак якщо Рішення так і залишилися документом для службового користування, то вступна і підсумкова доповіді двох академіків ‒ Рибакова та Грекова ‒ перейшли в публічну площину.

Робота Рибакова «Про помилки у вивченні історії Криму і про завдання подальших досліджень» була видана відразу ж після сесії окремою брошурою, і не в Москві, а в Сімферополі. Вона починалася з того, що «Радянським історикам, які вивчають минуле Криму і Причорномор'я, необхідно переглянути свої погляди і методи роботи під кутом зору сталінських праць». Її найважливіші положення такі.

Незважаючи на гадану географічну ізольованість Кримського півострова, він, тим не менш, протягом усього свого історичного життя був нерозривно пов'язаний з Російською рівниною.

Потрібно правильно оцінити для розвитку Криму такі історичні події, як грецька колонізація, створення скіфської держави, римська і візантійська агресія, утворення руського князівства на території Криму (Тмутараканське князівство), завоювання Криму кочівниками (хазарами, половцями, татарами), захоплення кримських міст генуезцями, завоювання Криму Туреччиною.

Заснування в Криму міст-полісів еллінськими переселенцями мало велике позитивне значення для історичного розвитку Криму, адже долучило його до високої античної цивілізації. Симбіоз грецьких міст і місцевого населення привів до створення своєрідної культури Причорномор'я.

Утворення в Криму скіфської держави, яка мала велике прогресивне значення, і посилення місцевого елементу в напівгрецьких містах висунуло на перше місце аборигенні племена Причорномор'я, і тому зовнішні сили, які намагалися оволодіти Кримом і насильно відірвати його від Східної Європи, мають розглядатися як перешкода в розвитку продуктивних сил півострова.

Завоювання Криму великими державами, пов'язаними з ним морськими шляхами (Рим, Візантія), не могло сприяти розвитку місцевих продуктивних сил, адже Крим розглядався цими державами, як об'єкт експлуатації, як стратегічний прикордонний пункт, як опорна база для військово-дипломатичних операцій і як ринок рабів, що купуються у кочівників. Роль Візантії була різко негативною, бо й імператор, і патріарх прагнули відірвати кримські області від зв'язків з Руссю, і використовували Крим в якості стратегічного району, звідки можна було направляти удари кочівників на Русь.

Але якщо брошура Рибакова була доступна лише в кримських бібліотеках, то доповідь Грекова під назвою «Про деякі питання історії Криму» була надрукована в центральній радянській газеті «Ізвєстія». Так, затверджена на сесії 1952 року інтерпретація минулого півострова була донесена до кожної радянської людини і стала офіційною аж до епохи перебудови. Головні її положення такі.

Історія Криму невіддільна від історії великого руського народу. Вже в найдавніші часи визначальне значення в історичній долі Криму мали його взаємини з землеробським населенням Руської рівнини, точніше кажучи, із слов'янським, руським населенням. Задовго до утворення Київської держави слов'яни жили на Кримському півострові, а за часів Київської Русі Крим був значною мірою руським.

В історії Криму закладені дуже важливі, дуже відповідальні проблеми, від правильного вирішення яких залежить з'ясування багатьох питань історії нашої Батьківщини.

У висвітленні історії Криму є чимало викривлень, причому спотворень вельми тенденційних. Як відомо, протягом кількох століть Крим був об'єктом жадань багатьох держав, ворожих Росії, і тому не доводиться дивуватися, що буржуазні вчені різних країн на догоду політичній програмі своїх урядів всіляко намагалися фальсифікувати історію Криму з тим, щоб виправдати загарбницькі плани своїх господарів.

У довоєнний час на догоду татарським буржуазним націоналістам у деяких історичних працях абсолютно бездоказово і необґрунтовано перебільшувалася роль Кримського ханства. Абсолютно неправильно трактували питання про внесення Криму до складу Росії. Ця історично прогресивна подія зазвичай розцінювалася як колоніальне захоплення, як суцільне зло в історичному житті населення, що жило в той час на Кримському півострові.

Сьогодні ми вже маємо визнати факт, що до появи в Криму в ХIII столітті татар руське населення тут було значним; знаходження тут руських людей і руської писемності в IХ столітті навряд чи викликає сумнів... Може бути саме руський народ і приніс до Криму свої землеробські навички, подібно до того як це сталося в Сибіру.

Значне місце посідає у роботі сесії розгляд питання про прогресивне значення внесення Криму до складу Росії. Турецько-татарське панування перетворило Крим у найбільш відсталу в економічному і культурному відношенні територію в Європі, по суті віддану сваволі ханів і султанів, які окупували її. Кримське ханство служило плацдармом і знаряддям загарбницької політики султанської Туреччини в південно-східній Європі і на Кавказі. Ця агресивна політика Туреччини в басейні Чорного моря підтримувалася і надихалася західноєвропейськими державами, перш за все Англією, Францією і Швецією, які протягом XVII ‒ XVIII століть систематично штовхали Туреччину і її кримського васала на збройну боротьбу проти Росії. Ліквідація Кримського ханства, внесення Криму до складу Російської держави убезпечили південні російські кордони, сприяли міцному утвердженню Росії на Чорному морі і економічному підйому всього південного краю.

Питання історії Криму ‒ це не тільки історико-краєзнавчі питання. Вони стосуються історії всієї нашої Батьківщини, оскільки на кримському матеріалі вирішується низка найважливіших принципових проблем, що мають першочергове значення для радянської історичної науки в цілому.

Тон статті Грекова набагато жорсткіший, а рекомендацій менше, ніж у Рибакова, але суть залишилася незмінною ‒ руські населяли півострів в давнину і принесли туди землеробство, Кримське ханство «відстале і агресивне», захоплення півострова Росією ‒ «прогресивна подія», історія Криму ‒ поле бою з фальсифікаторами. Головне завдання публікацій було досягнуте ‒ 1952 року з'явився сакральний і непорушний канон кримського минулого. І якщо до 70-х років ідея про давніх слов'ян у Криму була відкинута, то зведена в ранг наукової теорії татарофобія не зникла з історичної науки досі.

Так що, говорячи про сучасний російський міф про «КримНаш», не можна забувати і про його ідейного попередника ‒ радянський «кримський» міф.