А що якщо?..
Провівши на Wall Street п’ять днів, робить спробу припустити, чим може закінчитись світовий протестний рух.
Провівши на Wall Street п’ять днів, роблю спробу припустити, чим може закінчитись світовий протестний рух.
«Ми готові зимувати!» - говорить мені один літній американець з Liberty Square, площі Нью-Йорку, де вже більше місяця тусують активісти руху Occupy Wall Street. Скептично киваю у відповідь: уява малює середньостатистичного американця, що звик до життєвого комфорту, але мій скепсис вмить рушать спогади про події української спільноти, яка не злякалась ні зими, ні злісних кучмівських режимів, і вийшла на Майдан у 2004-му. Тоді більшість також частувалася картоплею з салом біля телевізорів, «захоплюючи» свої дивани у теплих квартирах, але критична маса все ж вирвалась на площу свободи.
В руках цього американця - табличка з надписом «I am not a protester, I am agent of change!» (Я не протестую, я - агент змін!). Вже десятий день він, незалежний-самонайнятий, виходить на площу з цим гаслом. І так - тут кожен, зі своїм персональним меседжем, десь занадто загальним і таким, що навряд чи мотивує до дії, але не може не надихати і не створювати бажання приєднатися хоча би на кілька годин. «Money is over. If you want it (Гроші скінчились, якщо ти бажаєш), «Too much for too few» (Занадто багато всього для декількох), «Make love, not money» (Роби любов, а не гроші), «Mother, should i trust the government?» (Мамо, чи варто мені довіряти владі?), «Lost my job, found the occupation» (Втратив роботу, знайшов «захоплення»), «Arab spring, Wall Street Fall» (Арабська весна, Волстрітівська осінь), «All your banks are belong to us» (Ваші банки належать нам)... Здається, що такі самоорганізовані рухи - найкращий інструмент колективної творчості. Чи може така творчість надихнути на істину чи намалювати систему нового світу?
На перший погляд - це спонтанна професійно організована вечірка, на яку водночас заглянули фріки, нові чи старі хіппі, безпритульні, що найперші вишукуються у чергу за обідом та вечерею, туристи, що приїхали поклацати фоток, та завантажити потім чаруючі світлини собі на фейсбук. Але здається, що солідарність та єдність американців, незважаючи на генерацію, расову приналежність чи професію - це саме та цінність, яка може стати рушійною силою у таких «ділах». Так, поряд з гучною барабанною «процесією» на Liberty Square (протестанти б’ють у барабани практично цілими днями, змінюючи пости; барабанять дуже гучно і влучно, але навряд чи гуркіт чутно банкірам з висоток Wall Street) неочікувано з’являється марш кількох сотень працівників Verizon. Одягнуті у корпоративне червоне, вони так само, як і волстрітівці, заявляють, що їх - 99%. Наступного дня в іншій частині міста, в East Village, натикаюсь на протест проти бєспрєдєлу поліції: активісти тримають у руках портрети жертв, що певно були несправедливо засуджені, з двох боків їх супроводжує поліція на мотоциклах та автівках, але не можна не помітити і не впасти з пантелику від того, що у марші серед демонстрантів йдуть і самі копи, ті, котрі підтримують заклики мас. Марші солідарності з іншими американськими містами «подають» на вечерю. Особливо волстрітівці пробудились маршами, коли у Чікаго та Окленді пройшли масові арешти та демострації були тимчасово розігнані.
Частково успіх акцій і всього руху з Wall Street можна покласти на винахідливість та уяву американців. Частково на здатність об’єднуватися, навіть задля таких великих і пестливих ідей як We are changing the world (Ми змінюємо світ). Вони ніби народжені маркетологами, або просто з усіх боків - вдома, на роботі та на екранах ТБ оточені форматом «шоу». Здається, що така життєва практика їм була подарована тими ж самими корпораціями, які вже кілька десятків років стимулюють Америку та й увесь світ споживати, продавати і не мати спочинку від реклами, брендів та корпоративного майбутнього. Зараз волстрітівці у боротьбі з ними використовують їхню ж зброю.
Вже через кілька днів після початку руху на Wall Street практично у всіх штатах Америки з’явились подібні Occupy рухи. Більше того, нью-йоркці пішли далі - вони почали захоплювати райони міста. Так з’явились Occupy Brooklyn, Occupy Bronx, Occupy Manhattan.
Уолстрітівське шоу манить до себе й інше шоу - телевізійне. Десятки камер національного телебачення, газети ведуть спец блоги-апдейти про події з «захоплених» площ та вулиць. Протестуючі стали зірками, у них постійно беруть інтерв’ю - чи то телеведуча з FoxNews чи простий парубчина-турист з айфоном. На більшості окупованих територіях встановлено обладнання, що дозволяє бачити активістів у прямому ефірі через інтернет. У Нью-Йорку навіть видається своя щотижнева повнокольорова газета Occupy Wall Street. Ми з моєю колегою жартома припустили, що газету фінансують магнати з Wall Street, щоб потішити свою значимість та «закарбувати» себе в історії.
День протестуючих на Уол Стріт починається о 7-30 зі сніданку, о 9-00 проводять робочу зустріч координаторів руху, о 10-00 координатори залучають до групи найактивніших з мас, о 12-00 та о 17-30 - марші та протести по місту. Після обіду починаються партисипативні спонтанні дії у наметовому містечку - від воркшопів, майстер-класів, публічних виступів до навчальних форумів та робочих груп.
Протестуючі сповідують принципи так званої горизонтальної демократії та партисипатизму (від слова - брати участь) - лібертаріанську політичну філософію, що складається з двох незалежно створених економічних та політичних систем: партисипативної економіки та партисипативної політики. Прихильники партисипатизму виступають за перебудову системи суспільства знизу вгору відповідно до принципів прямої демократії та заміну економічної та соціальної конкуренції та співробітництво.
Організаційна структура та соціальне життя людей з Liberty Square схоже на фундамент міста майбутнього, хай і утопічного чи тимчасового. Тут є інформаційна станція, бібліотека, столова, станції зі збору пожертв, сцена звуку та барабанів і десяток незалежних ініціатив, які виникають на день-два: хтось просить грошей, щоб повернутися додому, дехто продає снікерси та суворо забороняє себе фотографувати поки не здійсниш покупки, інші, наприклад, з ідеєю Occupy Mail - Letters to the rest of 99% запропонують тобі написати листа сім’ї та друзям і розказати чому ти тут, і що тут відбувається. За інформацією інтернет-ресурсу WePay, за місяць учасники акцій на Wall Street зібрали пожертв на суму 325 тисяч доларів. В основному пожертви здійснює середній клас. Зі скарбничок, встановлених на Liberty Square, активісти дістають щоденно близько 8 тисяч доларів. За свідченням організаторів, всі витрати бюджету більше 100 доларів затверджуються відкритим голосуванням на загальних зборах. Окрім фінансових пожертв, щоденно на площу прибуває від 100 до 400 посилок, обіди та вечері доставляють у розрахунку на 2 тисячі осіб.
Мені вдалось привезти з Києва темно-рожевий дерев’яний куб - один з 54-х кольорових кубів платформи міської взаємодії Голос Вулиць. Минулого року в рамках програми міських перетворень з кубами ми з’їздили у півторамісячний тур українськими містами. Використовуючи кольорові інструменти для дизайну публічного простору, куби мали і функціональне призначення - на них читалась поезія, гралася музика, проводилися публічні дискусії. Десь з такою метою я притягнув це дерев’яне створіння, розміром 40Х40 см, і на Wall Street. Цей кольоровий кубик, профінансований USAID (від американського народу), викликав багато подиву, особливо, коли протестуючі дізнавались, що його створено за їхній кошт, за гроші американських платників податків. «Ну добре, що наші гроші йдуть не тільки на війну в Іраці!» - казали вони. Куб залишився у громадській бібліотеці на Liberty Square.
Навряд чи можна стверджувати, що американців пробудили на дію події Єгипту чи Тель-Авіву. У той час як у Мадриді та Барселоні люди вже практично рік не полишають площ, на вулицях Афін знову сотні тисяч виступають проти політики уряду. 15 жовтня у рамках акції «Світова революція» у понад 1200 містах з 80-ти країн на площі та вулиці міст вийшли тисячі людей. І все це разом - дещо більше ніж щорічні антиглобалістські рухи проти з’їзду Великої двадцятки. Як казав мій приятель-американець, котрий до останнього моменту «окуповував» диван у себе вдома, а потім все ж вирвався на Wall Street: «Це щось більше, ніж просто нічого. Це якийсь передетап, якась сходинка перед якоюсь зміною».
Американська мрія не здійснилась. Новому (молодому) поколінню вистачило духу це визнати.
Протестний рух навряд чи просто так згасне. Багато американських журналістів вже охрестили рух соціальним цунамі. А наслідки від стихійних сил часто важко передбачити. Рух може охолонути чи перейти у нове русло. Але той невеликий відсоток (критична маса), навіть у своєму незнанні куди прямувати і йти далі, з бажанням зміни та правильним наміром вже багато чого змінили. І якщо це зовсім не схоже на світову революцію, то це - індивідуальна революція, що зараз відбувається у кожному з них. День за днем, прокидаючись зранку, вони починають свій шлях, дуже схожий на шлях пошуків виходу. Looking for a great escape! І ніби так і треба, що ніхто не знає, де той вихід, ніхто не відає, хто на нього вкаже чи хоча б натякне. Хто ж як не вони самі?
Фото автора