Національна здатність українців – створити проблему з нічого
Одного раз у літаку...
Свідомо ризикуючи стати об‘єктом атаки з боку ком’юніті 5G-скептиків, антиковідників та адептів інших новітніх культів, дозволю собі поділитися з вами історією, хоча й напряму не пов‘язаною зі згаданими вище явищами, але пов‘язаною зі специфікою нашого менталітету.
Рейс Киів-Амстердам авіакомпанії KLM, абсолютна більшість пасажирів – наші співвітчизники, у зв‘язку з чим спостерігається трохи підвищена щільність наочно брендованого одягу, взуття та аксесуарів, але загалом всі френдлі. Я слухаю подкаст Джо Рогана, сусід справа грає в шахи на телефоні, компанія хлопців напідпитку, що сидить переді мною, розмовляє з дівчиною поруч. Нічого особливого.
Минає півгодини після зльоту і за моїм кріслом починається якийсь гармидер. Знімаю навушники, бачу, як стюардеса переконує ще одного нашого співвітчизника одягти маску. «Бл@ть», – гучно каже співвітчизник і насуває маску на обличчя. Я повертаюся до Джо Рогана.
За кілька хвилин знову чую шум. Виявляється, чувак зняв маску та відмовляється її одягати. Стюардеса спокійно, але наполегливо дублює вимогу і врешті-решт маска знову опиняється там, де їй потрібно бути – на @балі хама. І знову через гучне «бл@ть».Стюардеса відходить, я тримаю його в полі зору, адже на відміну від не звиклої до проявів безглуздої непокори системі членкині екіпажу я знаю, що наших людей на «Sir, please» не візьмеш.
Коли стюардеса вдруге відходить, бунтівник пересуває маску собі на очі і засинає. Стюардеса помічає це і, вже не чіпаючи його, проходить повз і за хвилину повертається зі старшою колегою. Старша називає його ім‘я і вимагає звернути на неї увагу. Хам робить вигляд, що спить. Старша кілька разів штовхає його, каже, що чула про проблему і питає, чи хоче він, щоб ця проблема стала його персональною проблемою та попереджає, що це остання спокійна розмова. Весь літак дивиться на нього, хлопці попереду переривають розмову з дівчиною і починають жваво обговорювати невідворотність пі@@юліни, час якої настав.
Хам відкриває очі. «Ну й@@аний в рот», – розчулено скаржиться він співвітчизникам на свавілля, але не зустрічає емпатії і, схоже, починає розуміти, що за таких обставин ця фраза може набути для нього цілком прикладного характеру.
Решту польоту він сидить у масці, час від часу нервово смикаючись у кріслі демонструючи всім, як йому все це огидно. Хлопці замовляють ще вина і повертаються до дівчини. Стюардеса періодично визирає з-за шторки, контролюючи бунтівника. Я ставлю Рогана на паузу, аби написати цей пост. Тут, напевно, потрібно зробити якийсь морально-повчальний висновок, але комон – де я і де мораль. Утім, дещо скажу і це дещо не всім сподобається.
Наша національна здатність створити проблему з нічого не просто приголомшує. Вона має конкретні наслідки і не лише соціально-комунікативного характеру. Як траблмейкери, як дестабілізуючий елемент ми привабливі і навіть потрібні, зокрема в геополітичному контексті. Власне, тому нас і терплять. Але як партнери ми гівно. І це не є секретом ні для сьогоднішіх стюардес, ні, власне, для нас самих.