Кримчани просять пітьми
Як тільки стало зрозуміло, що Україна все ж відновить електропостачання до окупованого Криму, тамтешня влада вирішила проявити незламність духу заднім числом.
Як тільки стало зрозуміло, що Україна все ж відновить електропостачання до окупованого Криму, тамтешня влада вирішила проявити незламність духу заднім числом. Аксьонов заявив, що півострову не потрібна українська електрика. При цьому, за його словами, так вважають самі мешканці «федерального округу», які й звернулися до «глави республіки» з проханням відмовитися від послуг України.
Цікаво, хто саме звертався до Аксьонова з рішучою вимогою відключити їм світло? Чи не ті кримчани, які днями пікетували місцеві адміністрації, протестуючи проти відключень електроенергії без графіку? Мабуть, люди вирішили, що краще зовсім без світла, ніж без графіків. І правильно, адже в усьому має бути порядок і послідовність.
Тим часом від сьогодні енергетична блокада Криму майже повністю задихнулась. Організатори ініціативи припинили її через тиск з боку української влади та міжнародної спільноти (насамперед, Франції), які нібито вгледіли можливість гуманітарної катастрофи на півострові. Хоча, звісно, це не більше, ніж прагнення не дратувати Путіна в рамках традиційної європейської політики умиротворення його агресії. Блокада почала загрожувати не гуманітарною катастрофою, а порушенням статус-кво, реанімацією кримської проблеми, з якою Європа та, схоже, й Україна просто не знають що робити. Насправді ніхто не готовий зараз вирішувати питання Криму, тому зусилля активістів і придушили під надуманим приводом.
Фіктивність аргументу про гуманітарну катастрофу є настільки очевидною, що не помітити цього можна лише навмисне. І найліпшим тому підтвердженням є офіційна позиція окупаційної адміністрації Криму, яка добровільно відмовляється від української електрики. Адже якби тепер блокада спровокувала негативні наслідки для населення півострова, то відповідальність за це несли б виключно окупанти, які, по суті, публічно оголосили блокаду зі свого боку. Україні слід було максимально використати цей момент для легалізації блокадної політики на державному рівні. Натомість почалося виправдання заднього ходу тим, що кримчани не повинні страждати від блокади. В таких умовах виникає справедливе запитання: навіщо взагалі було розпочинати всю цю кампанію?