От вам і сирійський капкан

З початку військово-повітряної кампанії Росії в Сирії ми пророкували Москві однозначний провал на близькосхідному плацдармі, а режиму Путіна – швидкий кінець від потрапляння в «сирійський капкан».

Однак минуло кілька місяців з початку російських бомбардувань, а ситуація виглядає, м’яко кажучи, інакше.

Перш за все, головна ціль Кремля – збереження режиму Асада – виконана, оскільки становище сирійського диктатора сьогодні явно більш стійке і впевнене, ніж до втручання Москви в конфлікт. У свою чергу, це означає, що Росія зберегла вплив на Близькому Сході, захистивши свою військово-морську базу в Тартусі. Більше того, Путін фактично зумів переламати тенденцію в ході політичного врегулювання конфлікту в Сирії, і тепер сторони переговорів змінили категоричний тон в питанні усунення Асада від влади. До того ж росіянам вдалося знайти ключ навіть до сирійської опозиції, в боротьбі проти якої Захід звинувачував РФ на початку військової операції. Тепер вороги Асада наступають на ІДІЛ в супроводі російської авіації. Взаємодіючи з прихильниками і противниками правлячого сирійського режиму, Кремль, таким чином, відбирає хліб у міжнародної коаліції на чолі зі США, претендуючи на роль головного арбітра у припиненні громадянської війни в країні.

Показово, що засудження російського втручання в регіональну війну з боку Сполучених Штатів і більшості європейських країн не супроводжувалося жодними санкціями чи іншими формами тиску, крім словесних заяв. В результаті, Путін не просто не опинився в ізоляції, навпаки, сьогодні відбувається повноправний партнерський діалог Заходу і Росії з даного приводу. Доказами цього є віденські переговори, координація військових дій США та РФ в Сирії, заяви про підтримку дій Москви від Франції та навіть Великобританії.

З точки зору військових та економічних затрат на кампанію, Москва також не виглядає пригніченою, і для цього є свої підстави. З одного боку, витрати на війну в Сирії, за підрахунками експертів, за рік складатимуть 1-2 млрд. доларів, що становить до 3% російського воєнного бюджету. З іншої сторони, Росія має купу старих радянських боєприпасів, які утилізує в ході бомбардувань на Близькому Сході. Світове падіння цін на нафту, яке загалом негативно позначається на російській економіці, має й позитивну сторону, оскільки дозволяє дешево заправляти військову техніку. Крім того, Сирія є гарним плацдармом для випробовування нової російської зброї, за рахунок чого Москва демонструє світові військову могутність і спонукає до діалогу на рівних. Також не слід забувати, що розміщення в Сирії російських ЗРК С-400 накриває ковпаком кремлівського впливу цілий регіон, адже ці ракети здатні вражати цілі на території Туреччини, Лівану, Ізраїлю та самої Сирії.

Нарешті, як би у Вашингтоні і Брюсселі не переконували, що Захід не проміняє Україну на Сирію, в інформаційному полі європейських країн і США сирійська тематика вже давно витіснила українську проблему на задній план.

Як наслідок, говорити про те, що сирійський капкан для Росії спрацював не доводиться. Але, з іншого боку, минуло ще надто мало часу, аби робити висновки. Хитрість кризової ситуації в Сирії полягає в тому, що з неї неможливо вийти в найближчі десятиліття. Нині всі добре розуміють – проблему ІДІЛ і внутрішню етнополітичну, релігійну та соціально-економічну кризу в Дамаску не розв’язати виключно бомбардуваннями і, більше того, навіть повним фізичним знищенням терористів. Впливати треба на причини всього цього хаосу, що потребує великих ресурсів, глобальних зусиль і багато часу. На даний момент великі геополітичні суб’єкти просто грають в регіоні кожен у свою гру, що перетворює Близький Схід на абсолютно непередбачуваний театр світової кризи. Тож вийти з цієї авантюри без жертв не вдасться нікому, в тому числі Росії. Навпаки, з часом коло проблем, які потребуватимуть вирішення, збільшуватиметься в геометричній прогресії. І першою більш ніж серйозною проблемою для Москви, першою платою за війну в Сирії для Росії стала запекла контроверза з Туреччиною, фінал якої так само непередбачуваний, як і всі інші плани Кремля.