На чиєму боці в російсько-українському конфлікті гратиме Трамп?

На вступ на посаду президента Дональда Трампа з побоюванням чекають не лише його опоненти в США, а й багато українських політиків. Упродовж усієї передвиборної кампанії офіційний Київ робив відверті реверанси у бік Гілларі Клінтон. Порошенко і його команда розраховували на перемогу кандидата від Демократичної партії. Нині ж Україні доведеться знаходити спільну мову з Дональдом Трампом, який симпатизує Володимиру Путіну. Адже роль США у вирішенні українсько-російського конфлікту була і залишається однією з визначальних.

Україна між Росією та США

Головне питання, яке турбує офіційний Київ після приходу до влади Трампа: чи не зміниться політика Вашингтона відносно української держави? Чи не вийде так, що майбутнє України США та Росія визначать без її участі? А простіше кажучи - чи не поділять Путін і Трамп сфери впливу в світі, «прикріпивши» Україну до орбіти Росії. Відповідь на це запитання визначить не лише майбутнє анексованого Криму та Донбасу, але і всієї української держави.

Від позиції Вашингтона здебільшого залежить, чи залишать російські військові Донбас та Крим. Завдання Москви: переконати Трампа в тому, що лише під чуйним керівництвом Росії можливо вирішити конфлікт в Україні. Завдання Києва: пояснити новому керівництву США, що подальша присутність російських військових може лише погіршити ситуацію в Криму та в Донбасі. Яка зі сторін буде переконливіша, поки що важко сказати.

Компроміс чи капітуляція?

Український мультимільйонер та зять Леоніда Кучми Віктор Пінчук вважає, що Україна має піти на «болючий компроміс». Його суть, викладена в американському виданні The Wall Street Journal, проста: Київ на якийсь час забуває про анексію Криму, заморожує конфлікт на Донбасі і відмовляється від курсу України на сторону НАТО і Європи. Інакше кажучи, українська держава залишається у сфері впливу Росії.

Так, така ситуація цілком влаштувала би Володимира Путіна і, можливо, Дональда Трампа. Але реалізація плану Пінчука призвела би до політичного вибуху всередині України. Після Євромайдану, трьох років війни, десятків тисяч смертей компроміс зятя Кучми виглядає як капітуляція, на яку українці ніколи не погодяться. Україна свій геополітичний вибір зробила ще під час Євромайдану. Саме цей нюанс, схоже, не враховує ані Віктор Пінчук, ані інші прихильники такого «компромісу».

План Пінчука вже відкинула й адміністрація Порошенка. У питаннях майбутнього Криму і Донбасу офіційний Київ спирається на широку міжнародну підтримку. Весь світ визнав незаконною анексію півострова і зафіксував втручання Росії в ситуацію в Донбасі. Україна орієнтується на домовленості, закріплені в «нормандському» і мінському форматах. Відмовлятися від них заради уявних компромісів, запропонованих Віктором Пінчуком, в Києві не збираються.

План Надії Савченко

Майже одночасно з Пінчуком активність щодо вирішенню конфлікту на Донбасі стрімко почала розвивати Надія Савченко. Попри застереження Служби безпеки України, вона оприлюднила списки полонених, які перебувають по обидва боки війни на Донбасі. Савченко переконана, що цей крок змінить ситуацію з обміном заручників. Щоправда, колишній в'язень Кремля скромно замовчує те, що питання обміну полоненими вирішують не в Донецьку і Луганську, а в Москві.

Свідомо або ні, але війну в Донбасі Савченко представляє як внутрішній конфлікт України. Вона зустрічається з Плотницьким та Захарченком, говорить про примирення та обмін полоненими з так званими «ЛНР» та «ДНР». Для Москви, зацікавленої в скасуванні економічних санкцій Заходу, Савченко та Пінчук - ідеальна ілюстрація того, що в Україні є люди, які готові не лише сідати за стіл переговорів з сепаратистами, але і погодитися з існуванням псевдореспублік у складі єдиної держави.

І заяви Пінчука та Савченко, і пропозицію Леоніда Кравчука про створення «ради мудрих» для врегулювання конфлікту, слід розглядати винятково в контексті майбутнього вступу на посаду Дональда Трампа. Росія, використовуючи згаданих вище осіб, готується представити йому свої варіанти вирішення конфлікту на сході України. Попри те, що ці рішення давно вже прописані в тих же мінських угодах. Але вони не діють, тому що в цьому не зацікавлена Москва. Це усвідомлюють і в Берліні, і в Парижі, і в Вашингтоні. Як в цій ситуації діятиме Дональд Трамп, поки що не знає ніхто, зокрема - і Володимир Путін.