«Котлета по-київськи» Буша у 1991 році — останній шанс для збереження Радянського Союзу

Періодично доля надавала можливості українцям вирватися з-під ярма іноземних держав та імперій. До таких можна віднести: Національно-визвольну війну під проводом Богдана Хмельницького (1648 – 1657 рр.), «Весну народів» (1848 – 1849 рр.), Перші визвольні змагання (1917 – 1922 рр.), Другі визвольні змагання (1938 – 1950 рр.) та інші приклади національно-революційного піднесення, яких у вітчизняній історії було чимало. Однак через причини, які мали в своїй основі як зовнішню так і внутрішню природу, реалізувати у повній мірі такі наміри змоги, нажаль, не було. Україна знову і знову потрапляла під владу різного роду окупантів, які воліли на власний розсуд керували долею українського народу для досягнення власних амбітних цілей.

Найбільш жахливого характеру поневолення українства мало місце в роки комуністичного тоталітарного режиму, який, шляхом численних заборон, переслідувань, заслань та актів геноциду, мав намір придушити український етнос як такий з метою у подальшому повністю змішати його з іншими народами радянської імперії, створивши таким чином нову безлику надспільноту — Homo Sovieticus, а Україну використати в якості сировинного придатку й плацдарму для протистояння із Західним блоком. Викачка з українських надр значних покладів природних ресурсів та розміщення на українській території третього за розміром ядерного арсеналу світу були більше ніж доказами того, що Україна у добу «холодної війни» розглядалася радянським керівництвом через призму, головним чином, території зі значним людським і ресурсним потенціалом та з причини вигідного стратегічного місця розташування останньої, а не в якості чогось більшого.

У часи, коли міжблокова конфронтація доходила до свого кінця, впав Берлінський мур, а парламент радянської України вже рік як прийняв Декларацію про державний суверенітет, промова 41-го Президента Сполучених Штатів Америки Джорджа Г. В. Буша (пішов з життя 30 листопада 2018 р.), що була виголошена 1 серпня 1991 р. у м. Києві в будівлі Верховної Ради, хоч і була сприйнята оплесками, проте викликала вкрай негативну реакцію як серед українських націоналістів, так і з-поміж широкого кола представників світової громадськості (навіть у самих США), за що отримала жартівливу назву Chicken Kiev speech або «Котлета по-київськи». Причиною критики промови був, перш за все, невдалий зміст останньої, особливо у питанні застереження Дж. Бушем-старшим українців від «суїцидального націоналізму», що було розцінено як підтримка американським лідером Новоогарьовських домовленостей — процесу формування нового союзного договору між дев’ятьма республіками СРСР (участь країн Балтії у новому проекті виключалася через відмову Заходу визнавати їх окупацію), однак вже на більш демократичних, конфедеративних і ринкових засадах.

Вірогідно, що головною причиною спроби налаштування українців проти незалежності, було прагнення деяких зарубіжних представників зберегти радянську державу у більш-менш цілісному вигляді, з огляду на схожі дезінтеграційні процеси в інших багатонаціональних федеративних державах, зокрема, Югославії. Так, через воєнний характер в останній та через те, що, на відміну від югославського варіанту, деякі радянські республіки (Росія, Україна, Білорусь, Казахстан) мали на своїй території ядерні військові арсенали, процес розпаду СРСР, у випадку військового конфлікту між його колишніми суб’єктами, на думку деяких світових лідерів, міг призвести до нечуваних наслідків як для регіону, так і для усього людства.

Однак, з огляду на подальші події, колесо історії вже крутилось не на користь Радянського Союзу й підконтрольного йому Східного (Варшавського) блоку. Вже згадані процес закінчення «холодної війни», проголошення Україною державного суверенітету та Новоогарьовський процес, який став причиною масових соціальних заворушень в Україні, учасники яких вимагали відмовитись від підписання нового союзного договору, — були головними, однак далеко не вичерпними причинами ухвалення Верховною Радою 24 серпня 1991 р. Акту проголошення незалежності України, що було офіційно підкріплено волею українського народу на Всеукраїнському референдумі.

Варто зазначити, що таке багатосторічне ставлення до державотворчих процесів в Україні з боку світового співтовариства не раз приносило українському народу невдачу у здобутті омріяної свободи (що нерідко тягло за собою й трагічні наслідки), проте у той далекий 1991 р. доля нарешті була більш прихильною до українців і «куряча» промова Дж. Буша-старшого не завадила процесу відокремлення України від радянської імперії.

Нажаль, хоча Україна вже понад два десятиліття є міжнародно визнаною незалежною державою, однак з початком російської агресії, з супровідною їй окупацією Криму та Донбасу, українське суспільство вступило у добу нових, так званих Третіх визвольних змагань. Паралельно до цього ми можемо побачити й різного роду міжнародну реакцію. Так, в цілому країни світу засуджують незаконні дії Москви, паралельно вводячи санкції проти останньої. Однак, такі останні ганебні тенденції, які мали місце, приміром, у ПАРЄ (повернення російській делегації права голосу) або прагнення завершення побудови газопроводів з Росії в обхід території України — дуже нагадують політику подвійних стандартів, де власні політико-економічні вигоди стоять вище за національний суверенітет й міжнародне право.

Якою вийде Україна у цій черговій війні за своє самостійницьке існування, включно із зовнішньополітичним фронтом, — в якості держави-переможця або переможеної країни — час покаже. Є сподівання, що інших за порядком визвольних змагань в майбутній долі України та її громадян більше не буде. А Україна залишиться не лише незалежною державою, а й згодом стане сильним і впливовим гравцем на міжнародній арені.