Квітневі «ляпаси» для Росії від Заходу: традиції, перевірені часом

Так вже склалось для північно-східної сусідки України, Росії, що квітень-місяць буває доволі нещасливим для її геополітичних апетитів. Лише за останню сотню років саме в квітні відбувалися досить вагомі ключові події, що не дозволили підступним планам Кремля на тому чи іншому етапі втілитися у життя.

Часто головну роль в процесі «вставляння палок в колеса» подібним намірам відігравав, чи то на колективному, чи то на національному рівнях, західний світ. Однак тут же варто наголосити, що Захід робив й робить це не з стільки з позиції наступу, скільки з метою прагматичного захисту як своїх інтересів, так і інтересів своїх союзників. Деякі події, слід нагадати, можуть слугувати наочним прикладом зазначеного:

• підписання у Варшаві договору між Польщею та УНР (21 квітня 1920 року), що не дала більшовицькій Росії, яка зіткнулася зі звитяжним польсько-українським опором, проникнути вглиб Європейського континенту;
• підписання у Вашингтоні Північноатлантичного договору (4 квітня 1949 року), що став установчим документом НАТО і який також не дав шансу Москві розповсюдити свій вплив в регіоні Західної Європи;
• підписання в Женеві угод по врегулюванню збройного конфлікту в Ісламській Республіці Афганістан (14 квітня 1988 року), що, через виведення згідно домовленостей радянських військ з цієї близькосхідної країни, ознаменувало початок кінця СРСР;
• шосте розширення НАТО (1 квітня 2009 року), під час якого членами Альянсу стали Албанія та Хорватія, через що регіон Балкан поглибив процес «вестернізації», а Адріатика майже повністю потрапила під західну безпекову парасольку;
• початок Антитерористичної операції (14 квітня 2014 року) та, через чотири роки, Операції об’єднаних сил (30 квітня 2018 року) на сході України — комплексу військових і спеціальних організаційно-правових заходів українських силових структур, що, за допомогою західної політичної та економічної підтримки, не дозволило путінському режиму здійснити «бліцкриг» до Карпатських гір й берегів Дунаю (про наявність таких намірів можна не сумніватися).

Цьогорічний другий місяць весняного сезону, попри прогнози, також виявився вкрай несприятливим для Російської Федерації. Мало того, що усюдисущий коронавірус проник на простори «неосяжної», зруйнувавши плани останньої на тріумфальне святкування 75-річчя перемоги «над фашизмом» (читай — над Заходом), куди було запрошено багато гостей, зокрема і західних (до прикладу, президент Франції Еммануель Макрон ще восени прийняв запрошення Володимира Путіна). Ще й почалися негаразди для такої ключової для російської економіки галузі, як енергетика.

Маються на увазі події, пов’язані з ціновою війною Саудівської Аравії з Росією щодо нафти, яка з «благословіння» президента США Дональда Трампа розпочалася в березні 2020 року. Навіть попри укладену угоду ОПЕК+ про рекордне в історії скорочення видобутку (що вже вважається капітуляцією Путіна), саудівська державна нафтова компанія «Saudi Aramco» 13 квітня не лише продовжила, але і посилила демпінг нафти на ринках Азії та Європи, при тому зберігши тенденцію до подорожчання «королівської» нафти лише на американському ринку. Така собі змова Ер-Ріяда і Вашингтону проти Москви.

Враховуючи той факт, що та ж таки Європа є чи не одним з найбільших споживачів російських вуглеводнів, демпінговий крок американо-саудівського альянсу може неабияк похитнути енергетичне становище Росії. Адже що іще Москва вміє робити краще, ніж виснажувати власні надра і клепати різного роду зброю, те і інше відправляючи на експорт й поповнюючи тим самим державний бюджет?

Та й, власне, пандемія COVID-19, хоч і не має західного походження, проте була вміло використана Заходом для інформаційної атаки-відповіді на пропагандистські дії Росії. Мова йде про обвинувачення в одному з американських видань російської сторони у деструктивній інформаційній політиці щодо боротьби США з коронавірусною хворобою, що, зрозуміло, було не надто добре сприйнято в Білокам’яній. Як би там не було, російська репутація, через свою відверто ворожу політику, вчергове заплямувалася та ще й з приводу такого надчутливого питання як спалах всесвітньої пандемії.

Тобто, у розрізі зазначеного, вимальовується помітний контраст. Поки українська військова транспортна авіація, до прикладу, доставляє медичне обладнання та засоби захисту у ті ж таки країни Заходу, РФ не могла не скористатися нагодою, щоб не нанести їм шкоди. Після чого дивуватися тому факту, що українці і росіяни знаходяться по різні боки від лінії фронту — немає сенсу.

Ну і «вишенькою на торті» стали новини, що прийшли від одвічного, на думку Кремля, супротивника — блока НАТО — саме того, що фактично скинув СРСР з біполярного «Олімпу» світової політики. І мова не про восьме розширення, яке відбулося 27 березня. Там й без того зрозуміло, що балканський регіон майже повністю вислизнув з рук Кремля (30-м членом стала Північна Македонія), про що, приміром, у 1990-х роках годі було й мріяти. І що можна назвати черговою геополітичною поразкою Москви.

Йдеться, перш за все, про онлайн-засідання Альянсу, що відбулося 15 квітня 2020 року, під час якої міністри оборони країн-членів, окрім визначення наступних кроків у боротьбі проти COVID-19, обговорили нарощення російських військ на окупованій території України, як частини викликів з питань безпеки, що постали перед євроатлантичною спільнотою. І це через неповних два тижні після того, як генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг на іншому віртуальному засіданні заявив про поглиблення партнерства з Україною і Грузією, з ухваленням пакету допомоги для обох держав. Що, без сумніву, стало подвійним «ляпасом» в квітні цього року, який РФ отримала від Альянсу — невід’ємної складової західного світу.

Таким чином, виходячи із вище зазначеного, можна констатувати таку собі певну закономірність — квітень-місяць нерідко буває багатим на «сюрпризи» для російської держави. Чому подібне, час від часу, відбувається у вказаний період року — невідомо. Збіг? З великою вірогідністю, що так. Однак, враховуючи наявність системності, певні риси традиційності так чи інакше впадають у вічі. І доти, доки в Кремлі не зрозуміють, що лише цивілізована кооперація з усіма світовими гравцями є запорукою мирного та процвітаючого співіснування, подібні фатальні періоди можуть виникати й надалі.