Мюнхенська конференція з безпеки. Український контекст

Україна на власному гіркому досвіті добре розуміє ціну безпеки, за яку доводить боротися вже не перший рік. Саме тому різноманітні заходи з безпекової тематики є важливим елементом сучасного політичного життя. На них є нагода як заявити про себе та вказати на виклики, які загрожують мирному існуванню, заручитися підтримкою світової громадськості для їх подолання.

Одним з таких майданчиків є Мюнхенська конференція з безпеки (Munich Security Conference, MSC), яка вже у 56-й раз зібрала в одному місці і в один час впливових світових політиків, дипломатів і експертних кіл, головна мета перебування яких — об’єднання спільних зусиль для покращення безпекового середовища на усій земній кулі. Тема цьогорічної зустрічі, яка відбулась  14 – 16 лютого 2020 року, звучала як: «Westlessness» — «беззахіддя» (за визначенням голови MSC Вольфганга Ішингера).

Не буде перебільшенням твердження того, що цьогорічна MSC не втратила своєї актуальності, а навпаки — прибавила, що не можна вважати доброю ознакою. Адже людство лише за декілька останніх місяців зіткнулося з такими викликами світовій політиці та безпеці, які можуть претендувати на статус глобальних. І Українська держава, так чи інакше, також має місце в загальносвітовому контексті. Так, серед головних порушників світової стабільності останнього часу слід виділити наступні події:

• Загострення ситуації на Близькому Сході, апогеєм якої була ліквідація на початку року на території Республіки Ірак збройними силами США іранського генерал-майора і командувача спецпідрозділом «Аль-Кудс» в складі Корпусу вартових Ісламської революції (КВІР) Касема Сулеймані, а також збиття ракетами того ж таки КВІР українського літака Boeing 737 під Тегераном;

• Розслідування у справі про імпічмент американського лідера Дональда Трампа, що хоча і не було підтримано Сенатом, проте призвело до політичної кризи в США. Що найбільше було характерним для процесу усунення нинішнього глави Білого дому, так це втягнення в нього України (так званий «Українагейт» — скандал з можливого тиску Трампа на українську владу у власних особистих і політичних інтересах), створивши цим неабиякий ризик для підриву українсько-американських відносин;

• Завершення процесу виходу Великої Британії зі складу Європейського союзу (Brexit), що було першим дезінтеграційним прецедентом в історії ЄС і що, у разі повторення будь-якою країною-членом, може призвести до руйнації цілісності об’єднаної Європи, а отже посили нестабільність на усьому континенті, чого вже не було декілька десятиліть. Хоча для України Brexit наразі не несе якоїсь прямої шкоди безпековій ситуації, проте створив зовнішньоекономічні труднощі, адже перед офіційним Києвом постала задача з укладення окремої угоди про ЗВТ зі Сполученим Королівством;

• Пропозиція президента Володимира Путіна з втілення радикальної конституційної реформи в Росії, зокрема, зміни щодо посилення ролі президента та закріплення пріоритету Конституції РФ над міжнародними договорами і рішеннями. Однак для Української держави найбільшої небезпеки можуть нести пропозиції із закріплення на конституційному рівні можливість будь-якого регіону України та Білорусі приєднатися до складу РФ (так званий іредентизм), а це може бути своєрідним посилом для українців з продовженням ведення не лише бойових дій на Донбасі, чи продовження окупації Кримського півострову, а й ведення підривної діяльності в інших регіонах нашої країни;

• Спалах коронавірусної хвороби 2019-nCoV у центральному Китаї, внаслідок якої зафіксовано більше тисячі летальних випадків — і не лише серед громадян Піднебесної, а й серед представників інших національностей в різних куточках планети. У випадку невжиття необхідних заходів, до яких мають долучитися усі країни світу, — ситуація може стати смертельно небезпечним викликом для усього людства, зокрема для України, громадяни якої з тих чи інших причин перебувають на території КНР.

Зазначені питання — дійсно для світового й українського безпекового середовища мають характер підвищеної загрозливості. Дуже влучно щодо них висловився державний секретар США Майк Помпео, який під час свого виступу на полях MSC зазначив, що Росія, КНР та Іран загрожують суверенітету вільних націй. Враховуючи перераховані вище небезпечні тенденції, які так чи інакше пов’язані саме з цими країнами, — з ним важко не погодитися.

Логічним на зазначеному тлі виглядає наголошення Помпео на тому, що Вашингтон має намір надати до 1 млрд дол. фінансування країнам Центральної і Східної Європи в рамках «Ініціативи трьох морів». Останнє було особливо важливим, адже США вчергове підкреслили вагомість нашого регіону у протистоянні викликам, враховуючи знаходження ЦСЄ на передових позиціях Заходу.

Меседжі Помпео у Мюнхені органічно переплітаються з його офіційним візитом 30 січня 2020 року до України (у рамках великого турне по країнам Східної Європи та Центральної Азії), де він мав зустріч з українським керівництвом. Зазначене можна розцінювати як продовження підтримки нашої держави з боку офіційного Вашингтону навіть протягом важкого періоду для США (наслідки процедури імпічменту Трампа на додаток до початку активної фази президентської виборчої кампанії), так і баченням України важливим геополітичним елементом зі стримування антизахідної експансії.

Взагалі, українському питанню, як і попередні рази, було приділено увагу на полях конференції, а в деяких випадках навіть зі скандальним контекстом. Так, захід цьогоріч ще до свого початку був відзначений опублікуванням на сайті MSC плану «12 кроків до посилення безпеки в Україні та євроатлантичному регіоні». Головним наративом зазначеного плану було запропоновано заходи із розв’язання ситуації навколо України, де чітко простежувалася вигідна для Росії позиція, адже її, як учасника конфлікту, згадано не було, а навпаки РФ запропоновано в якості члена гіпотетичної ЗВТ між ЄС, Україною та Росією, з чого можна зробити висновок про імовірне кремлівське (прокремлівське) походження тексту плану.

Не був дивним факт того, що зазначена «миротворча» ініціатива піддалася гострій критиці з боку як української, так і світової спільноти, та навіть була названа планом капітуляції України. Очевидно, що це був банальний зондаж рихлого ґрунту, особливо на тлі зміни в минулому році влади в Україні, а також деформації позицій щодо ставлення до РФ деяких західних лідерів. Тим не менше, ситуація не завадила українським представникам приймати активну участь в роботі конференції.

Україну на MSC представив очільник держави Володимир Зеленський, для якого участь у заході була дебютною. Новобраний глава держави мав можливість виступити на окремій сесії, присвяченій Україні, а також мав нагоду провести ряд двосторонніх зустрічей з іноземними партнерами.

Так, очільник Української держави взяв участь у панелі «Townhall on Ukraine» в рамках MSC, де й мав можливість виступити перед гостями заходу. Серед головних меседжів Зеленського, які від нього пролунали: некоректність висловлювання словосполучення «війна в Україні» (за його словами, слід називати війною в Європі), безпідставність визначення України в якості корумпованої держави, небезпечність тенденції з мінімізації згадок України у звіті MSCreport (лише 8 разів) тощо.

Щодо зустрічей в рамках MSC, то їх в українського президента було кілька. Так, Зеленський зустрівся із директором-розпорядником Міжнародного валютного фонду Крісталіною Георгієвою. Це вже була друга зустріч глави держави з очільницею МВФ цього року, адже у січні-місяці вже мали місце перемовини між Зеленським та Георгієвою на полях іншого міжнародного заходу — Всесвітнього економічного форуму у швейцарському Давосі.

З огляду на те, що часовий проміжок між зустрічами був досить нетривалий (менше місяця), теми з приводу українського кейсу, які сторонами обговорювалися, були майже незмінними, а саме: перебіг судової реформи, побудова системи верховенства права, необхідні для стабільного економічного зростання законодавчі ініціативи тощо.

Особливої уваги заслуговує зустріч Володимира Зеленського та генерального секретаря НАТО Єнса Столтенберга. Під час перемовин були ретельно обговорені нагальні питання, пов’язані з Україною, зокрема продовження виконання відповідних річних національних програм під егідою Комісії Україна – НАТО.

Також, і що напевно було головним у розрізі відносин України з НАТО, — порушення на полях MSC питання приєднання Україні до Програми партнерства розширених можливостей (Enhanced Opportunity Plan, EOP). І це не дивно, адже 15 січня 2020 року офіційний Київ вже звернувся до Альянсу з проханням розглянути його заявку на надання статусу партнера розширених можливостей (наразі статус мають п’ять країн: Австралія, Грузія, Йорданія, Фінляндія та Швеція). Міністр оборони України Андрій Загороднюк, зі свого боку, напередодні конференції проінформував, що приєднання нашої держави до EOP очікується у жовтні 2020 року. З огляду на те, що питання включення України до EOP має досить тривалу історію й враховуючи той факт, що офіційним Києвом було досягнуто значного прогресу у впровадженні стандартів НАТО, не виключено, що факт приєднання нашої держави до Програми вже у поточному році може таки відбутися.

Важливо, що Столтенберг наголосив, що НАТО очікує додаткової допомоги України у міжнародних місіях. Враховуючи бойовий досвід українців як у триваючий вже шість років поспіль російсько-українській війні, так і участь в миротворчих місіях у багатьох «гарячих» точках світу — можна зрозуміти, чому в НАТО високо цінують нашу державу. А це може бути додатковим аргументом для імовірного скорого надання офіційним Брюсселем «зеленого світла» Україні для надання статусу партнера розширених можливостей.

До речі, конфлікту на Донбасі також було приділено окрему увагу. Так, генсек НАТО наголосив, що бачить прогрес у досягненні миру завдяки відновленню «нормандського формату». Його позицію поділяє й міністр закордонних справ Німеччини Гайко Маас, який під час зустрічі з очільником вітчизняного зовнішньополітичного відомства Вадимом Пристайком у Мюнхені зазначив, що «нормандський формат» створює віру в політичне вирішення конфлікту на сході України.

А от президент Франції Еммануель Макрон, лідер країни-члена Альянсу та держави-підписанта Мінських угод, який також взяв участь у MSC, має дещо відмінну позицію, заявивши, що його держава хоче перезапустити формат й зазначивши, що ЄС має розпочати з РФ стратегічний діалог. Беручи до уваги те, що французький державний керманич вже давно веде власну гру у відносинах з Москвою, Україні варто зберігати пильність, особливо у розрізі перебування за спільним столом «нормандського формату», де не всі карти можуть бути на користь Києва, навіть попри те, що саме наша держава є жертвою агресивної політики свого північно-східного сусіда.

Не обійшлося цього року й без «Українського ланчу», організованому Фондом Віктора Пінчука в рамках MSC, який є певним аналогом проведення щорічного «Українського сніданку» у Давосі. Тема: «Україна, що рухається вперед». Платформа вчетверте стала майданчиком», на якій світові та українські лідери обговорили питання безпеки України та пов’язані з ними наслідки для Європи і світового порядку.

Відвідала MSC й делегація парламентської опозиції на чолі з п’ятим президентом України Петром Порошенком (з 2019 року — народний депутат), яка мала власний щільний графік на полях конференції. Тут варто підкреслити те, що хоча провладні й опозиційні представники мали власні окремі програми на безпековому заході у Мюнхені, однак зовнішньополітична позиція одних і других була доволі одностайною, а саме: розв’язання ситуації на окупованих територіях (Донбас, Крим), їх деокупація Російською Федерацією, виконання останньою зобов’язань у рамках Мінського процесу, звільнення українських заручників тощо.

У цілому можна констатувати, що Мюнхенська конференція з безпеки була корисною для України, особливо на тлі зростаючої нестабільності у світі. Наша держава конче потребує міжнародних майданчиків на кшталт MSC. Тому цьогоріч українська делегація, як і попередні рази, не проігнорувала міжнародного заходу у Мюнхені, використавши непогану можливість нагадати людству про існуючі серйозні виклики безпеці України — безпеці, яка є невід’ємною складовою усією глобальної стабільності.