Дерегуляція і популізм

Про дерегуляцію бізнесу в Україні говорять давно і багато. А нещодавно уряд оприлюднив громадськості свої підрахунки, мовляв, це може додатково принести до бюджету 50 млрд. грн.

Перше, що напрошується: такі цифри з професійної точки зору обговорювати не зовсім етично. Уже хоча б тому, що розрахунків ніхто в очі не бачив. По-друге, необхідно, щоб розрахунки підтвердив бізнес. По-третє, 50 мільярдів від чого? Від того, що створюються нові фірми, чи від чогось іншого. Можна «намалювати» цифру і у сто мільярдів. Приміром, заборонити виробляти всю продукцію в Україні і завозити все по імпорту. Ми додатково по імпорту отримаємо від митниці сто мільярдів. Натомість те, що втратимо, не підраховується. Уже цей, хоч і сатиричний приклад показує, що такі розрахунки, м’яко кажучи, не зовсім коректні.

Ніхто не сперечається: дерегуляція нам потрібна, питання - у якому напрямку «дерегулювати»? Дерегуляцією займалися майже всі уряди. Та якщо ми взяли за мету стати повноцінним членом Європейського Союзу, нам необхідно приводити наше законодавство про дерегуляцію до європейських стандартів і принципів.

Окрім цього, будь-які кроки в економіці завжди мають бути виваженими. Дуже гарний приклад – як працюють парламентські комітети. Вони завжди перед винесенням рішення запрошують на свої засідання представників профільних асоціацій, відомих виробників – з тим, щоб обговорити, як бізнес бачить це питання? У дерегуляції є позитивні моменти, а є негативні.

Ми відмінили карантинний сертифікат. Для бізнесу може це й добре, а може потім завеземо якусь африканську чуму, чи ще щось. Будь-яка відміна якогось дозвільного документу – це завжди баланс між чиїмись інтересами, можливо, бізнесу і споживачів.

З позицій Світового банку найбільш зарегульованою у нас є будівельна галузь, для підприємця податкове адміністрування потребує значних змін. Хоча якщо ми проведемо опитування серед будівельників, то питання дерегуляції у них будуть не на першому місці, а десь аж у другій двадцятці. На першому місці – отримання банківських кредитів, низька купівельна спроможність населення і т. д. Трохи краща ситуація у банківській сфері, хоча й там криза залишила помітний слід.

Доводити до абсурду дерегуляцію не можна. Ну хто ж нас візьме в Європу, якщо в нас буде відсутнє будь-яке регулювання? Маємо: регулювання дорожнього руху. Давайте під гаслами дерегуляції познімаємо всі дорожні знаки. Вибачаюся за такий некоректний приклад, але це, щоб було зрозуміло. Європи тоді нам не бачити.

При проведенні дерегуляції потрібен і період адаптації, бо не можна сьогодні жити в одній країні, а завтра прокинутись в іншій. Коли немає розуміння мети, ми кидаємося із одних крайнощів в інші, шукаємо щось, а фактично - топчемось на одному місці.

Ніколи, при жодному уряді робота з реорганізації, ліквідації не припинялася. Це безперервний процес. Неважко пригадати, як ліквідовувалися одні регулятори для бізнесу, натомість створювалися інші контролюючі органи.

А від відсутності правил перемагає сильніший. Як, наприклад, у боксі. Якщо ми, умовно кажучи, знімемо правило ваги, то замість десятьох чемпіонів у різних вагових категоріях матимемо одного чемпіона світу. Так і наша економіка слабка, їй потрібна підтримка. Є набагато сильніші економіки: російська, азійські, європейські.

Нещодавно парламент відклав електронне адміністрування ПДВ. Якщо звернути на досвід інших країн, то побачимо, що спроба запровадження спеціальних рахунків ПДВ була тільки в Болгарії – і через півроку їх відмінили. Зараз воно працює тільки в Азербайджані. Але Азербайджан – сировинна країна, яка виробляє багато нафти. Впровадження спеціальних рахунків, особливо в галузях, які мають довгий період обороту коштів, це катастрофа, бо, фактично, веде до вимивання 20 відсотків грошей. Про яке зростання економіки може йтися, якщо вимиються ці 20 відсотків? Це, перш за все, головний біль для середнього бізнесу. Для малого бізнесу насамперед виходить вирішення інших питань: оренди землі, приміщень, зменшення кількості перевірок. Для великого бізнесу – відшкодування ПДВ. Тобто, у кожного бізнесу є свої болючі питання.

Декларуючи на словах європейський вибір, ми не завжди запроваджуємо у себе європейські норми. Бізнес у Європі по-різному відноситься до співпраці з Україною. Одні не хотіли б бачити в Україні конкурента, а тільки споживача своїх товарів. Схема така: МВФ чи інша фінансова інституція дає нам кредити, і ми споживаємо європейські товари. Що для цього треба? Знищити бар’єри. Інші, які мислять далекоглядніше, хочуть бачити Україну в Європі. Але, якщо ми стали на європейський шлях розвитку, то й діяти повинні по-європейськи.

Усі економічні моделі захищають, насамперед, власну економіку. Якщо ми керуватимемося цим принципом і прагнутимемо увійти до Європейського Союзу, як багата та незалежна країна, то мета стає очевидною – адаптувати діючі європейські норми з урахуванням власних інтересів. Як казав Великий Кобзар, «і чужому научатись, і свого не цуратись». Сліпе копіювання може зашкодити. Треба брати також те гарне, що можливо демонструють успішні азійські економіки, наприклад, китайська, а також наші найближчі сусіди. У 2009 році – році загального спаду польська економіка була єдиною успішною економікою єврозони, так давайте переймати польський досвід регулювання бізнесу.

Шлях в Європу незворотній. Тільки великі економічні об’єднання мають перспективи. Наприклад, Україна – одна з семи країн світу, яка вміє будувати літаки і ракети. Але при цьому скільки літаків потрібно для України? Можна порахувати на пальцях. Потрібні широка кооперація, великий ринок збуту для розвитку.

Шлях визначає і методи. Не міфічна дерегуляція, а регулювання за європейськими принципами, це реальні можливості змін. Інше популізм.

Олександр Сухомлин, член Економічного дискусійного клубу, екс-заступник Міністра економічного розвитку і торгівлі