Кооперація врятує українську армію

Війна на Сході України згуртувала людей. Проте настав час переходити на другий етап: від пошуку коштів та збору продуктів до створення ефективної системи планування та забезпечення.

Аналізуючи досвід Польщі, Литви, Грузії, стає очевидним, що реформи не відбуваються за місяць. Проте в умовах військової агресії сусідньої держави, яка, до слова, мала б як раз гарантувати цілісність наших кордонів, зміни у системі забезпечення армії мали б відбутися ще півроку тому.

Український ментальний феномен – волонтерський рух, що стихійно виник на хвилі патріотичного піднесення, вже досить довгий час існує без чіткої організації та попри це залишається мало чи не найефективнішим джерелом забезпечення армії. Час перейти від збору грошей до нового типу організації. Наприклад, заснувати соціальні громадські підприємства військового типу: від швейних до сільсько-господарських та транспортних.

-- Історичний досвід України в забезпеченні війська

Основне болюче питання, яке стоїть перед Україною сьогодні – це забезпечення бійців найнеобхіднішим: від їжі й медикаментів до зброї. Багато людей об’єдналися, і разом допомагають бійцям: хто коштами, хто продуктами, а хто й своєю працею роблять все можливе, а часто й неможливе, щоб українські солдати змогли виконати свій обов’язок – захистити наше право на свободу.

Проте, для того, щоб якісно нагодувати, одягнути та забезпечити і зброєю, і транспортом, потрібно збагнути суть проблеми.

Ми вже маємо приклад для порівняння: у 1917-1919 роках українці заснували Західно-Українську Народну Республіку (ЗУНР). ЇЇ армією стала Українська галицька Армія (УГА), яка налічувала до 126 000 вояків, включаючи піхоту, кінноту, артилерію, броньовані автомобілі й поїзди та близько 40 літаків. На початку війни ця армія була досить забезпеченою завдяки українському населенню, яке на той час налічувало приблизно 4 мільйони. Тут виникає запитання: якщо 4 мільйони українців ефективно забезпечували 126 000 вояків, то чому сьогодні 40 000 000 українців не можуть ефективно забезпечити 60 000 солдатів у зоні АТО?

Українська галицька Армія мала кілька необхідних складових для перемоги: генералів, що були з народу й вірили у свій народ, а також цінували кожного солдата, мотивованого солдата на основі християнського вчення й здорового патріотизму, та моральну і матеріальну підтримку народу.

Була сильна співпраця між інтелігенцією, церквою та місцевими громадами. Усе працювало як єдиний організм. І перемогти УГА вдалося лише завдяки тому, що супротивникам була надана занадто сильна допомога з боку країн Європи та війна на кілька фронтів.

Забезпечення війська було організоване просто і ефективно. Кожне село відповідало за конкретну сотню, а район за курінь. Військові визначали потреби в харчуванні, одязі й грошах, а місцеві громади привозили саме ті необхідні продукти і задовільняли потребу у всьому: від одягу до ліків, та передавали все це зазвичай солдатам-вихідцям з тієї громади. Крім того, часто кожне село брало на видужання по декілька поранених: шукали старі доми, а пластунська молодь та християнські організації робили ремонти, годували та доглядали бійців.

Цікаво, що тоді були організовані так звані «громадські кооперативи здоров’я». Крім того, потужним засобом для забезпечення стали громадські кооперативи, що збирали кошти в мікро-каси та виробляли продукцію. Таким чином, громади призначали своїх ревізорів та діяли за простою і ефективною системою планування-контролю за принципом «свій до свого по своє». Це дало змогу розбудувати всю інфраструктуру забезпечення, яка досить ефективно працювала, навіть при тому, що західна Україна тільки вийшла з політичного колоніалізму.

-- Проблема сьогодення – неправильне забезпечення

Для того, щоб якісно нагодувати, одягнути й забезпечити армію зброєю та транспортом, потрібно збагнути суть проблеми. Її коріння – у співпраці війська і суспільства, а не лише у відсутності координації волонтерського руху. Проте, все одно, найперше – це недостатність фінансування. Парадокс у тому, що цю поблему вирішити до кінця практично неможливо через декілька причин. По-перше, грошей завжди буде недостатньо, оскільки спрацьовує закон ринку – якщо збільшується попит на якусь послугу чи товар, то ціна автоматично збільшується. Тобто лише збирати кошти – неефективно, бо так званий ринок завжди підніме ціну на той чи інший товар. Виходить, що волонтери безперервно збирають кошти і їх постійно не вистачає. Через те останнім часом люди перестали так активно жертвувати гроші на армію.

По-друге, податки, що збираються, потрапляють як в «чорну діру»: спершу податкова, потім казначейства, інспекції, міністерства, після них військові міністерства, а згодом проголошення так званих тендерів. Незважаючи на важкий час, система корупції зберігається (це можемо спостерігати за скандалами, які часто виникають в оборонпромі). Кошти збираються і немов би зникають чи розчиняються серед різних витрат, проплат, які мають мало спільного з реальним забезпеченням війська. Натомість слугуют для утриманням неефективної канцелярської бюрократії та номенклатури.

Навіть підприємства, що виграють тендери, не раз завищують ціни на свої пропозиції та не мають достатньо потужності, тому й шукають додаткових посередницьких виробників чи підрядників, намагаючись заплатити їм якнайменше, що призводить до економії на якості послуг і товарів, від чого страждають наші солдати.

Висновок один – маємо хронічний розлад цілої системи, яка є неефективною і не має кількох складових: прозорості обігу, а, відповідно, й відсутності довіри, раціонального використання коштів для війська та відсутність ефекту «прямого інтересу», тобто співпраці між суспільством та армією. Реальною проблемою є не нагромадження коштів, а схеми їх використання.

-- Кооперативи можуть ефективно забезпечувати сучасну армію

Акція волонтерства повинна перейти на другий етап: від пошуку коштів до створення ефективної системи планування та забезпечення. Для цього потрібно об’єднання, кооперація людей за конкретними напрямками. Наприклад, забезпечення конкретних військових підрозділів продуктами харчування, одягом, медикаментами тощо. Тут знадобиться принцип соціальної альтернативної служби: той, хто не може воювати, братиме участь у тиловому забезпеченні. Адже війна торкається не тільки добровольців, а й усіх громадян. Солдати захищають і тих, хто побудував будинки та купив дорогі авто і використовує суспільні блага.

Ключовим є перехід від збору грошей до нового типу організації – заснування соціальних громадських підприємств військового типу: від швейних до сільсько-господарських та транспортних.

Для забезпечення армії можна використати принцип попереднього договору. Наприклад, звернутися до фермерів, селян та громад посадити кілька соток картоплі чи інших продуктів для армії на своїх городах. Звичайно, простіше це робити організовано. Знову ж таки, через кооперативи. При правильній організаційній роботі можна швидко забезпечити продуктами всі підрозділи. Необхідно змобілізувати не лише фінансовий, а соціально-організаційний капітал українців та місцевих громад. Зараз проводяться досить ефективні тренінги, організатори яких дотримуються кількох приорітетів: історичний досвід України в кооперації, аналіз умов та проектування місцевого громадського розвитку, моделювання кооперативів і соціальних підприємств та сучасний досвід Європи та Америки. Також готуються тренінги для моральної реабілітації екс-солдатів АТО на основі «апітерапії»-бджільництва. Крім того, проводяться навчання щодо того, як реалізовувати кооперативи різних форм: від груп соціальних споживачів, кооперативного житло-будівництва аж до громадських кооперативів-виробників альтернативної енергії.

Крім того, перспективним є створення руху підприємств-споживачів за формулою: ми купуємо щоденні продукти харчування тільки у вас, але ви віддаєте 10 відсотків прибутку для воїнів. Інша формула: соціальні громадсько-волонтерські споживчі товариства. Наприклад, об’єднуються в групи і закупляють товари, які й так споживають кожного дня по гуртових цінах. Частина зекономлених коштів йде для АТО. При такій системі ніхто не втрачає, а просто прозоро скеровує свої кошти на потреби армії.

Ефективним є також прийняття закону про штрафи за порушення прав водіння чи за нетверезість: частина державі, а додатковий штраф на рахунок виздоровлення воїнів АТО. Це був би дуже ефективний виховний момент для багатьох: ти розважався тоді, коли інші захищають твою державу. Є багато інших способів допомоги жертвам війни, крім збору коштів.

-- Реальний кооператив – реальна допомога

Сьогодні кооперативний рух відроджується. Мабуть, це якоюсь мірою викликано й ситуацією в країні, коли люди гостро відчули інстинкт об’єднання з метою захисту своїх інтересів. Із березня цього року на Хмельниччині працює Перший Національний Аграрний Кооператив. За цей час вже у 38 селах розпочалося кооперативне господарювання. Люди знають, за що і для чого вони працюють. До того ж почуваються захищеними, адже членство у кооперативі гарантує їм організацію вирощування прибуткових органічних культур, реалізацію сільськогосподарської продукції, придбання засобів господарювання за пільговими цінами та навіть юридичний супровід. Люди, що приєдналися до кооперативу, вже працюють над тим, щоб виробляти сільськогосподарску продукцію та на пряму постачати її до зони АТО. Це важливий крок в організації ефективної системи забезпечення армії. Адже ми вже переконались, що лише об’єднавшись, скооперувавшись разом, ми зможемо захистити себе, свої інтереси та країну. Кооперативна освіта та взаємодія є панацеєю для лікування депресивних районів від «соціальних хвороб», таких як алкоголізм, а також є сприятливим фактором для розвитку спорту та здорового способу життя.

Кооперація та громадське соціальне підприємництво – це конкретний успішний шлях для реформування усієї економіки України після Революції гідності. Криза настає, коли політичні, економічні та соціальні інституції не виконують своєї місії – служити народу, а зайняті своїм правом панування. Фахівці закликають всіх створювати нові структури, які будуть діяти в інтересах народу.

Автор - Зиновій Свереда, доктор соціальної економіки, президент Академії Етики та Економіки, доцент Грегоріанського університету в Римі, дослідник та експерт з питань планування та розвитку громад і соціального підприємництва в Україні