«Мертві та загублені». Куди зникли 25 тисяч окупантів?

Безглузда тактика мʼясних штурмів, коли нестачу техніки компенсують безперервними хвилями наступів живою силою, потребує багато людського ресурсу. А наступальні дії в умовах засилля дронів приречені на величезні втрати ще з моменту висунення штурмових груп. Відтак поля бойовищ всипані трупами російських солдатів. Трупами, яких ніхто не підбирає. Трупами безіменних солдат, які ніколи не будуть достойно поховані, рідні яких ніколи не дізнаються долю своїх близьких.

Російська формула досягнення військових результатів не вмінням, а кількістю, виходячи з нелюдського «ми за цєной нє постоім», вимагає дедалі більше людського розхідного матеріалу (планованих втрат).

Водночас, щоб уникнути суспільного збурення і не перевантажувати виплатами на загиблих і так виснажений війною російський бюджет, російське керівництво застосовує тактику неоголошення реальної кількості втрат та не публікує списків безвісти зниклих. Проте російські пабліки переповнені запитами на пошук зниклих на війні людей. Офіційні установи неохоче йдуть на контакт і не надають інформації про долю зниклих. Немає жодного централізованого органу, який збирає інформацію та комунікує з рідними. Командири підрозділів не відповідають на запити рідних або кажуть відверту неправду. Безлика державна машина відмовчується. Багато зниклих безвісті не на лінії фронту і не в результаті бойових дій. Масове вживання алкоголю і наркотиків в деградованій російській армії, нестатутна поведінка, використання розстрільних загородзагонів, призводить до вбивств, сліди яких приховують під грифом «зник безвісти».

За даними видання The Economist, кількість безвісти зниклих російських солдат сягає мінімум 25 тисяч осіб. Це без врахування увʼязнених, з якими підписали контракт в один бік і яких без ліку поклали в мʼясних штурмах. А сімʼї годують паперовими відписками, на кшталт того, як це було в совєцькому союзі, коли рідним загиблих в системі совєцьких таборів ще десятки років після смерті повідомляли, що «увʼязнений перебуває без права переписки».

Законодавство передбачає виплату солідної грошової компенсації та пільги родинам загиблих на війні солдат. Тому статус безвісти зниклого, який ще потрібно юридично підтвердити, дозволяє не виплачувати родині, що втратила годувальника, обіцяних 12,5 мільйонів рублів. За нинішнім курсом – це близько 134000 доларів.

Згідно з російським законодавством, отримання компенсації за зниклого безвісти можливе лише за рішенням суду мінімум через шість місяців після завершення бойових дій. І хоча ці строки нещодавно скоротили з двох років, але кінця бойовим діям не видно.

Вже нині російський бюджет заборгував сімʼям загиблих понад 3 мільярди 350 мільйонів доларів. Тому поки цю заборгованість намагаються максимально відтягнути чи взагалі не сплачувати, користуючись сталінським принципом «не має людини, не має проблеми». Зрештою, якщо колись в невизначеній перспективі сімʼям безвісти зниклих і вдасться перемогти в юридичному двобої з державним монстром, то керівництву росії не лишиться нічого, як увімкнути друкарський верстат і перетворити мільйони на інфляційні фантики.

Відтак намагання частини громадян росії чи іноземних найманців заробити на війні, адже, приміром, для багатьох представників поневолених росією народів війна – єдиний спосіб заробітку, щоб прогодувати родину в депресивному регіоні, перетворюється на гру в рулетку з шарлатаном.

А спроби заробити на ринку «мертвих душ» російська репресивна машина карає жорстоко. Як це, приміром, нещодавно сталося з родиною в Приморʼї. Там подружжя переконало 44 річного робітника укласти фіктивний шлюб та підписати контракт з армією. Щасливий новобранець дуже швидко «задвохсотився» на війні, але парочка аферистів не довго тішилася отриманим восьми мільйонам гробових. Їх швидко викрили і засудили. Бо в росії аферист може бути лиш один, а афери – жорстко централізовані. Відтак лише хазяїн кремля є повноправним власником ринку «мертвих душ», кількість яких нестримно росте у незлічимих списках безвісти зниклих. І лише дим пересувних крематоріїв нагадує родинам про довірливого ванька, який вирішив, що на війні можна підзаробити. Підзароблять, але точно не вони…