Світ не дарма клином зійшовся на Бахмуті

Російсько-українська війна не могла оминути цієї місцини.

Занадто велика вона історична Бахмутчина.

І не лише тому, що у  царській імперії Бахмут був другим після московського за величиною повітом.

Його територія включала всю нинішню Донецьку, значну частину Луганської та Ростовської областей.

У 1920 році центр Донецької губернії за наполяганням большевицького бандита Артема був перенесений у Бахмут.

Але історія битви за Бахмут набагато глибша.

Битва простору свободи проти рабства тривала ще за довго до того.

Знамените «Слово о полку Ігоревім» описує трагічні події української війни проти руйнівного азійського степу.

Ті події були тут на Бахмутчині.

В XI-XIII століттях степи південніше Сіверського Дінця носили назву половецький степ, Дике поле.

Тут в боях сходилися князівські ватажки і половці. Сюди ходив залізною рукою наводити порядок Володимир Мономах.

Вже у кінці XVI початку XVII на ріках Донець, Лугань, Бахмут, Кальміус зʼявляються перші запорізькі зимівники. Народжуються козацькі поселення Ямпіль, Закітне, Крива Лука, Кодема.

У 1571 році фіксуються перші письмові згадки про Бахмут.

Місце зіткнення України і орди.

Після Хмельниччини багато козаків поселилися компактно в БахмУті тримаючись свого звичного способу життя.

У 1697 році, коли татари нищівно розгромили Тор (тепер Словʼянськ) ті солевари, що вижили переселилися в Бахмут.

Бахмутщина була місцем постійних сутичок з татарами. Згодом до татарських наїздників додалися донські козаки.

У сутичках навколо Бахмута між запорізькими і донськими козаками запорожці брали верх. Навіть знищили поселення донців.

Село Іванівське – нині один з епіцентрів протистояння в боях за БахмУт, було засноване Бахмутським протопопом Іваном Лукʼяновим настоятелем Покровської церкви.

Він Приймав у себе в Іванівському престарілих козаків «на покій і під опіку».

Козаки брали участь у повстанні Булавіна – отамана бахмутських солеварів, яке стало реакцією на спроби Пєтра Пєрвого відібрати в державну власність солеваріння.

Після поразки Кондратій Булавін переховувався з листопада 1707 по січень 1708 на Запорізькій Січі під покровительством Костя Гордієнка.

У 1708 році коли Бахмут зайняло військо соратника Булавіна Безпалого, серед повстанців було 4 тисячі запорожців.

Інший соратник Булавіна Микита Голий 26 травня 1708 року звернувся з під Ямполя до запорізьких козаків.

1 липня 1708 року полки Ушакова, Кропотова і Ізюмського полку на чолі з Шидловським розгромили повстанців. 8 липня був взятий штурмом Бахмут.

Ушаков в рапорті Пєтру Пєрвому назвав Бахмут «воровскім собранієм з запорожцями».

В 40-50 роках 18 століття була навіть створена Особая комісія для розслідування «розбою» запорожців в Бахмуті.

В 1753 році на бунтівну територію були переселені тисячі сербів і хорватів Івана Шевіча і Райка де-Прерадовіча. Створено так звану Славяносербію з центром в БахмУті.

Згодом додалися ще й німецькі мігранти.

У 1759-1760 роках в Бахмуті були гайдамаки.

В 1769 році Бахмут втратив функцію фортеці.

Тут був Григорій Сковорода.

Тут вчився місцевій агрошколі, згодом служив у гетьманській варті Володимир Сосюра.

Недалеко звідси в селі Серебрянка Бахмутського повіту народився 8 червня 1882 року міністр пошти та телеграфів, а згодом земельних справ УНР Микита Шаповал.

Історичний український край. Форпост боротьби з Ордою.

Ще у 20 роках XX століття цей край був глибоко ворожий до большевицьких зайд.

До Голодомору.

Яскравим свідком ставлення українців Донбасу до московських большевиків став більшовицький комісар Дмітрій Фурманов, автор відомої в совку повісті «Чапаєв».

У своєму щоденнику він розповідає як після підписання фейкового так званого союзного договору між Російською і Українською совєцькими республіками в грудні 1920 року так звана українська делегація їде не в Київ чи Харків, а зі страхом переміщається зовсім недружнім українським Донбасом.

Ось як він описує в щоденнику свої відчуття: «їду зараз по лінії Ізюм – Яма (нині Сіверськ)-Ямпіль-Микитівка.

В цих місцях оперують величезні шайки бандитів – по 800-1000 чоловік.

Вони майже щоденно налітають на поїзда і першим ділом кричать: «Комісари і комуністи, виходьте!

Тих, які виходять знищують на місці, решту вибирають пізніше і забирають розстрілювати в станицях.

Навколишні станиці…дають головні кадри в бандитські шайки, вони їх усім снабжають, вони ж допомагають  бандитам знищувати нашого брата.

Ось уже проїхали Святогірськ, скоро підʼїдемо до Лиману.

Кажуть головна небезпека попереду, саме за Лиманом.

Таким чином становище наше страшно небезпечне.

В Лимані думаємо взяти для супроводу бронепотяг, але й це може не врятувати, якщо буде напад…

за Лиманом йдуть глухі ліси. Саме тут бандити зазвичай і нападають.

Вони чи сигналами зупиняють потяг чи через машиністів, які їм співчувають завадять потяги в тупики і там роблять свою підлу справу.

Недавно вони розграбували товарний потяг, а 30 матросів, які його супроводжували, роздягнули догола і зарубали.

Бандити зазвичай не розстрілюють, а рубають. Це жахливо.

Слід зазначити, що матроси були дуже добре озброєнні – і все-одно нічого не змогли зробити…

Недавно був пущений під укіс агітпоїзд, в якому загинуло до 100 політичних працівників…

В усі кінці України йде цей бандитський рух, скрізь оперують шайки.

В Харкові стріляють і роздягають майже серед білого дня.

Тиждень тому за 80 верст від Харкова 80 бандитів зірвали автобазу і зарубали всю сторожу.

Україна бурлить…

ми вже поховали свої документи, насамперед партійні квитки.

Мені з Іваново-Вознесенська виданий квиток як співробітнику Поарма 9 (тобто працівнику політичного відділу 9 армії).

Цей документ я вирішив використати, назвавшись артистом.

Скажу, що їздив на зʼїзд театральних діячів, а на посвідченні я вже приписав, що «артисту Фурманову дозволяється закупати театральні посібники і журнали.

Підписався – зав. Тео Наркомпроса, якийсь там Жилін…

Важливо обдурити  тільки в перший момент, а потім «авось, нєбось да как-нибудь», лиш би зразу не зарубали…

Ітак положення смертельно небезпечне.

І все ж я твердо вірю, що залишуся живим. Як не знаю, але залишуся живим. Можливо бандити взагалі не нападуть, можливо побояться броньовика чи навіть будуть ним розсіяні. Потім, якщо нас і оточать, можливо обману бандитів і сприймуть як артиста, а там зникну. Можливо якось відстрілюючись ми протримаємось до підходу допомоги. Не знаю як але я залишусь живим.

Найстрашніший шлях – це шлях від Лиману до Бахмуту.

Ми вирішили у Лимані вимагати, щоб один з двох бронепотягів які там були відправили нас супроводжувати до Бахмута…

Черговий по залізничному управлінні повідомив що бронепотягів не має, обидва на дільницях, а є бронеплощадка…

Морда цього чергового здалася мені підозрілою…

Ми не бачили кому можна довіритися, з ким можна поговорити.

А залізнична адміністрація, особливо місцева, точно знаходиться в звʼязку з бандитами.

Командир бронедільниці повідомив, що ми вже минули один із найнебезпечніших пунктів, який був позаду за нами 6 верств… розсташування банд, які сюди перекочували з району Ямполя і Ями.

Твердження командира були голослівні, ворожих сил не знав ніхто, і якщо частинка показалася по іншу сторону Лиману, це зовсім не значить, що вони полишили район Лиману.

Зрештою, бачачи що на рахунок броні в нас нічого не вийде, ми вирішили їхати без охорони…

Я ж всі документи прибрав до мішка, а тепер зняв кобуру, сховав її, револьвер же маленький Браунінг … положив до кишені.

Розмірковував так: вдасться спригнути і зникнути – зникну, а не вдасться – випущу шість куль, а сьому собі.

Поїзд рухнув.

О як ще багато небезпечних станцій і яка довга дорога.

Коли потяг розганявся до 30-40 верств мені ставало легше, я знав що на такій швидкості бандити з нами нічого зробити не зможуть…

ось зачорніла земля, зʼявилися нові рельси і шпали – це розʼїзд Ямпіль.

Стояли хвилин 30, паровоз набирав пари. А нам усім не віриться, ми готові запідозрити самого машиніста в співучасті з бандитами. Ми поспішаємо і підганяємо інших.

Я подивився під вагони і підгледів місце біля коліс, де напевно можна сховатися і зникнути, звісно якщо потяг стоятиме.

І все примічаю, все запамʼятовую.

Йдемо біля свого вагону – спереду і позаду на буферах розташувалися якісь темні фігури. Нам підозріло. Бандити зазвичай так роблять, що ще в дорозі , до нападу, закупорюють входи, а потім зупинивши поїзд, оточують його, встають біля дверей і нікого не випускають.

Рушили. Минули ще одне прокляте місце. Далі.

Скоро Сіль. Скоро Сіль.

На цій солі декілька днів тому бандити пограбували і розстріляли 30 матросів (перед тим переляканий большевицький брехун писав, що зарубали).

славне  місце, що і казати… машиніст зупинив потяг. Що таке, навіщо? До Солі ще залишилося добрих 10 верств. А – бачте, пару не має.

Нас знову беруть сумніви.

Навкруги глухий степ…

Ми вийшли з вагону, бродимо біля нього і чекаємо, що з теміні винирнуть спочатку голови коней, а потім наскочать декілька сот вершників…

тут простояли ми ще «мучітєльних» пів години.

І коли бродили біля вагону всі фігури що потраплялись на око здавалися підозрілими.

Ніч робила особливо жахливим наше положення і стан.

Весь поїзд спить, сплять всі 300 делегатів, лиш ми втрьох, знаємо весь жах, ходимо і цілу ніч чергуємо.

Образливо, що така маса відповідальних працівників може загинути…

Нас у Харкові ніхто і ні про що не попереджав, ніхто не оззброїв, не дав достатньо охорони . Цілих 300 чоловік. І все це – цвіт Республіки. А згинути можуть всі до одного ні за понюх табака.

Образливо.

На Солі стояли півгодини…

Перед Бахмутом знову підозріла стоянка в степу…щойно приїхали в Бахмут…»…

Отак у грудні 1920 року Український Бахмут зустрічав большевицьких зайд.

Зустрічав жахом, тваринним страхом.

Потім окупанти все намагалися стерти Голодомором.

Тепер з крові і війни відроджується український Донбас. Стоїть і бʼється фортеця Бахмут.

На межі двох світів.

Що постав з духу одвічної стихії.

Що зберігся від татарської потоки.

Що творить нове життя.

Що відроджує Силу, Славу, Багатство і Простір Української Держави…

Саме тому ми бʼємося за Бахмут.

Саме тому фронт йде по його серцю.

Саме тому вони так шалено пруть.

Саме тому вони тут приречені.

Те що вони намагалися стерти і знищити – Незнищенне. Постає з попелу. Перемагає смерть…