Життя та смерть Героя України Євгена Лоскота

Наш побратим Євген Лоскот отримав звання Героя України. Посмертно.

Влада хоч і запізніло визнала заслуги воїна, заслуги якого важко переоцінити.

Євген Лоскот. Заступник командира розвідувальної роти 1-ї танкової бригади. Капітан ЗСУ. Член Чернігівської обласної організації ВО «Свобода».

Зник безвісти 5 вересня 2014 року, імовірно, після бою з проросійською бандою в районі Веселої Гори. Його рештки було ідентифіковано за результатами ДНК-експертизи 2 вересня 2015 року.

Євген Лоскот народився 22 червня 1983 року в селищі Десна Козелецького району Чернігівської области. Після закінчення школи проходив військову службу в 101-й бригаді охорони Генерального штабу Міністерства оборони України. Після того пройшов навчання в Одеському інституті Сухопутних військ, який закінчив у званні капітана. 2006-2011 проходив службу в якості командира взводу у в/ч 1048.

Євген був активним учасником Революції гідности від початку і до кінця. 20 січня 2014 року отримав поранення в обличчя гумовою кулею. «На щастя, Революція гідности не забрала життя мого сина. З відчуттям неймовірного страху і тривоги за нього наша сімʼя прожила ввесь той час. За свідченням людей, що були поруч з Євгеном, я знаю, що мій син не ховався за спинами, був попереду, брав участь у всіх боях, вів за собою», - розповідає мати Євгена Ксенія Данилівна.

18 лютого вважав своїм другим днем народження після подій у Маріїнському парку.

Як член ВО «Свобода» Євген Лоскот вів пропагандивну роботу в рідному селищі під час революції та брав активну участь у житті селища.

Після закінчення революції Євген добровільно мобілізувався у Збройні Сили України. З 21 березня 2014 року відбув у розпорядження командування 1-ї танкової бригади (с. Гончарівське), де був зарахований на посаду заступника командира розвідувальної роти з озброєння.

5 червня разом з іншими військовиками був направлений для виконання бойових завдань у луганський аеропорт. «Ми всі живі завдяки капітану, бо він нас заставляв так окопуватися, що нас не взяли «Гради» і атаку танків ми відбили», - розповів один із військових матері Євгена.

Брав участь у боях за Лутугіне, Жовте, Раївку, Сабівку, Григорівку, Новосвітлівку, а в кінці серпня 3 доби перебував на териконі шахти «Ювілейна» біля Луганська з метою передачі розвідданих до в/ч та батальйону «Айдар».

На початку вересня 1-ша танкова бригада почала поступово відходити зі своїх позицій біля Луганська. Євген Лоскот відмовився відступати. Разом з иншими вояками, які не залишили позицій, Євген відремонтував БМП, максимально облаштував позицію. 5 вересня близько 13:00 ворог почав танковий наступ.

Бійці-«залишенці», серед яких і Євген, виступили в район Веселої Гори. Розвідники виявили командний пункт ворога. «Ми повинні їх дезорієнтувати, якщо ми цього не зробимо - загинемо і ми, і всі ті, хто тут лишився», - сказав боєць К.Фортушний. Вперед висунулася група з трьох вояків (Євген Лоскот як механік-водій БМП, К.Фортушний та Е.Бондаренко як стрільці). Підʼїхавши, БМП розвернулася однією стороною, давши можливість відстрілятися одному бійцю, потім Євген розвернув БМП другим боком, аби відстрілявся другий. Після того як відʼїхали, відбулося влучання в БМП. Машина збавила хід, рвало мотор, броня запалала від влучання РПГ. Стрільці вибралися з машини на ходу, а Євген поїхав далі, хоча машина збавляла хід. Фартушний вважає, що Євген Лоскот пізніше підірвав БМП - оскільки чув два вибухи і бачив, як високо підлетіла башта машини. Бій тривав до 16:00. Триматися купи під обстрілом не було можливости.

Євген вночі ще виходив на звʼязок та домовлявся з «айдарівцями» про форсування Сіверського Донця. Однак потім на звʼязок більше не вийшов.

За кілька днів Е.Бондаренко потрапив у полон, де пробув 52 дні. А К.Фортушний вийшов до своїх вранці наступного дня, вивівши з собою ще 5 вояків.

«На мій погляд, результат атаки на командний пункт ворога був колосальним. За свідченням військових, обстріл з танків українських підрозділів був переведений на БМП мого сина, що дало змогу вийти решті з мінімальними втратами - загинув лише «Овод». Ворог був дезорієнтований, вважаючи, що попереду є українські підрозділи і є кому захищати позиції, хоча Щастя лишалося слабко укріпленим і кинутим напризволяще. Лише 7 вересня військові 92-ї бригади та батальйон «Айдар» зайняли позиції 1-ї танкової бригади. Місто Щастя з його ТЕЦ було врятоване від захоплення противником.

Подвиг тих небагатьох, що залишилися захищати рідну землю, неоціненний. Це і українські військові з опорних пунктів «Щогла» - 12 осіб, «Металіст - 9 осіб, 80-та бригада і героїчний екіпаж БМП - Євген Лоскот, Е.Бондаренко та К.Фортушний - захистили честь українського війська та держави. Прийде час, і ми припинимо соромитися фактів наших поразок, адже тоді лише здобували бойовий досвід та гартували бойовий дух. Але й у той час були ті, хто не відступав і стояв до кінця.

Я розумію, що зараз триває війна і у держави немає сил і можливостей розібратися і віддати честь всім тим, хто цього заслуговує. Але я сподіваюся, що настане час - і ми вшануємо усіх наших захисників», - каже мати Євгена.

Ксенії Данилівні вдалося розшукати свідчення про те, як загинув її син: місцеві мешканці навели на нього проросійське бандформування у складі «казаков», осетинів та росіян. Євген відмовився їм здаватися та підірвав себе гранатою. Тіло було розтерзане собаками, оскільки не було захоронене. Рештки (череп, дві кістки, лопатка) були прикопані на пустирі.

«Для мене мій син - герой, якщо навіть його таким не визнають», - каже мати Євгена, сподіваючись, що повторний аналіз ДНК виявить незбіг, а її син повернеться додому.

У Євгена залишилися дружина та син (2010 року народження).

Похоронили героя в його рідній Десні - 9 вересня 2015 року. Церемонія прощання відбулася з військовими почестями.