Доплати вчителям української мови: реальність чи порожня обіцянка?
Нещодавно міністр освіти та науки України висловилася на тему вивчення української мови в загальноосвітніх школах
«Вчителі української мови, – зазначила Лілія Гриневич, – почували себе у школах з навчанням мовою нацменшин приниженими. Саме тому ми зараз Кабміном виділили кошти на обладнання кабінетів української мови у таких школах. А також встановили цим вчителям надбавку до 30% – найбільшу, яка є, щоб вони мали заохочення».
Ці слова почали відразу коментувати, причому спектр коментарів вражав некомпетентністю. Лише окремі коментатори знали, що озвучена в заяві Гриневич інформація є далеко не новою. Важливість мови освіти незаперечна, зокрема, для цілісності держави. І не один уряд використовував освіту з цією метою.
В українському контексті доплати стосувалися винятково мови колонізатора, мови панівної нації і, як наслідок, мови поневоленої нації, якою здебільшого була і залишається російська мова. Освітній інструмент часто застосовувала Російська імперія, а тоді – її фактичний наступник, Совєтський Союз. Достатньо згадати два документи XIX століття, Валуєвський циркуляр та Емський указ.
В автобіографії Олександр Довженко, згадуючи про навчання в Глухівському вчительському інституті, писав: «З нас готували вчителів – обрусителів краю. В Київській, Подільській і Волинській губерніях до нашої платні згодом додавалась якась надбавка, здається, вісімнадцять карбованців на місяць – за обрусіння краю».
Таємні постанови 1983 року і роль дисидента Валерія Марченка в оприлюдненні їх
35 років тому, в травні-червні 1983 року, Кремль ініціює постанови про покращення вивчення російської мови, якраз через 120 років після згаданого Валуєвського циркуляру. Спочатку, 26 травня, виходить постанова ЦК КПРС і Ради міністрів СРСР «Про додаткові заходи по поліпшенню вивчення російської мови в загальноосвітніх школах та інших навчальних закладах союзних республік» і відповідний наказ Міносвіти СРСР 7 червня 1983 року. Відтак ці русифікаторські документи про дубльовані у вірнопідданому Києві: 10 червня – постанова ЦК КПУ і Ради міністрів УРСР і наказ Міносвіти УРСР.
До речі, ці документи, зокрема, міністерський наказ фігурував у кримінальній справі проти Валерія Марченка під назвою «проект рішення колегії Міністерства від 29 червня 1983 року «О дополнительных мерах по улучшению изучения русского языка в общеобразовательных школах и педагогических учебных заведениях Украинской ССР».
У вироку Київського міського суду 13 березня 1984 року йому інкримінували передання на Захід «рукописного пасквілю» з доданими таємними документами. Пасквілем був названий його лист до Анни-Галі Горбач. Про це йдеться в книжці «Валерій Марченко. Творчість і життя», упорядкованій його мамою Ніною Марченко.
Наведу уривок з останнього перед засудженням діалогу між прокурором Поповим і Валерієм Марченком:
Прокурор: З якою метою був виготовлений антирадянський ворожий за змістом документ?
В. Марченко: З метою сказати людям правду.
Прокурор: Ви твердите, що все написане вами правда?
В. Марченко: Чистісінька.
Прокурор: Яким чином цей документ потрапив за межі Виправно-трудової колонії?
В. Марченко: Не скажу.
Прокурор: Чому?
В. Марченко: Бо ви людей саджаєте. Вам істина не потрібна, вам потрібно людину до в'язниці посадити.
Прокурор: Яким чином вказаний документ потрапив за кордон?
В. Марченко: Цього я не знаю... Не скажу... Одному Господу відомо... Не відповім...
Прокурор: Марченко, уявіть собі, що було б, якби кожна людина в нашій країні почала б писати, що їй заманеться, та ще й за кордон передавати?
В. Марченко: Було б так, як у справжній демократичній країні.
Прокурор: З якою метою вказаний документ був переданий за кордон?
В. Марченко: Для опублікування в пресі і щоб люди читали.
Прокурор: Ви задоволені з того, що там його друкують та ще й ворожими радіостанціями передають?
В. Марченко: Звичайно. Я ще більше був би радий, якби він був надрукований у моїй країні.
До речі, засудив Валерія Марченка заступник голови Київського міського суду Григорій Зубець, якого в жовтня 2017 року Петро Порошенка нагородив орденом князя Ярослава Мудрого V ступеню.
У постанові ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР був детально розписаний план подальшої русифікації України. Цей новітній валуєвський циркуляр, як його назвав Валерій Марченко, збільшував із 1984 року на 15% ставки заробітної плати вчителів підготовчих і І–III класів, які ведуть заняття з російської мови, вчителів російської мови і літератури IV–X (XI) класів загальноосвітніх шкіл та шкіл-інтернатів, вчителів російської мови і літератури всіх типів і найменувань професійних і середніх спеціальних навчальних закладів з неросійською мовою навчання, розташованих в сільській місцевості і в селищах міського типу.
Там дуже багато «цікавих» заходів: поділ класів у школах, ПТУ і педучилищах, які нараховують понад 25 учнів, на дві групи; визначення чисельності професорсько-викладацького складу з розрахунку один викладач на вісім студентів-русистів; будівництво корпусів і гуртожитків для розміщення студентів факультетів російської мови і літератури педагогічних інститутів; прирівняння стипендій русистів до стипендій студентів юридичних інститутів; запровадження вступного і кандидатського екзаменів з російської мови і літератури для аспірантів…
Спроба Віктора Ющенка
Ініціатива Лілії Гриневич про доплату вчителям української мови не унікальна і для незалежної України. Президент Віктор Ющенко зробив подібну спробу в указі «Про додаткові заходи щодо підвищення якості освіти в Україні».
В указі Ющенка було передбачено «опрацювати питання щодо встановлення доплат вчителям української мови та літератури, які працюють у навчальних закладах з навчанням мовами національних меншин; запровадити в установленому порядку, починаючи з основної школи, в загальноосвітніх навчальних закладах з навчанням мовами національних меншин проведення факультативних занять та вивчення окремих предметів українською мовою».
Також пропонувалося: ділити класи на групи при вивченні української мови в загальноосвітніх навчальних закладах із навчанням мовами національних меншин за наявності у них 23 і більше учнів у міських навчальних закладах та 16 і більше учнів у закладах, розташованих у сільській місцевості; запровадити безоплатне здобуття педагогічними працівниками загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням мовами національних меншин другої вищої освіти за спеціальністю «українська мова та література».
На закінчення
Сподіваюся, що ініціатива Лілії Гриневич не залишиться обіцянкою чи, як президентський указ Ющенка, на папері.