На українську мову сьогодні здійснюються атаки відразу з декількох сторін

Спортивні коментатори, зокрема футбольні, люблять фразу, яку прикладають до відповідної ситуації на футбольному полі. Якщо одна команда не скористалася своїм майже 100-відсотковим шансом забити гол і, можливо, виграти матч, а друга команда, яка дивом врятувала свої ворота і в наступній атаці або ж за хвилину-другу відзначилася в протилежних воротах, кажуть: «Не збиваєш ти, забиває суперник».

Цією футбольною аналогією скористаюся для опису того, що сталося останнім часом у мовній царині держави. А сталося те, що Верховна Рада так і не спромоглася до літніх канікул розглянути закон про українську мову. Після парламентських відпусток не лише літо закінчиться й настане осінь – вікно можливостей/шансів звузиться.

Це було прогнозовано

Мені неодноразово доводилося публічно і приватно про це казати, а той волати. Одначе монолітна депутатська шкура занадто товста, а в парламентському вусі – велика затичка. Та й голова Верховної Ради Андрій Парубій виявився неспроможним забезпечити включення у порядок денний законопроектів про українську мову.

Також прогнозованою була (і є) політика президента України, який утікає від справедливого вирішення мовного питання, як дехто від ладану, а замість цього напускає туману правильної риторики в очі суспільства і видає декларативні укази.

Прогнозованою була політика Мінкульту, центрального органу виконавчої влади, відповідального за мовну політику в державі, і міністра, який, як виглядає, залежний від Банкової. Після матеріалу «Міністр культури України намагається пересидіти мовні виклики в кущах» Євген Нищук зібрав окремих членів мовної Коордради. Його монолог звівся до того, що він не перебуває в кущах і що є брак комунікації, який він намагатиметься виправити. Я не те щоб повірив у його слова, але сподівався, що певні висновки і кроки з відновлення мінімальної співпраці Мінкульту і мовної Коордради будуть зроблені. То була чергова напівілюзія.

Але Мінкульт постарався: на його сайті «виправили» положення про Координаційну раду з питань застосування української мови в усіх сферах суспільного життя України при Міністерстві культури України. Тепер в пункті 8 замість «заступники» з підкресленою знизу літерою «и» – знову один заступник.

Коордраду планували розпустити в червні 2018 року, відповідно до наказу №549 від 23 червня 2017 року, однак згадана стаття про міністра і кущі цей «світлий» намір, мабуть, змінила – лише формально. За фактом Коордрада вже більше мертва, ніж жива. Жива формально.

Після того, як міністр підписав наказ про строк повноважень Коордради тривалістю 2 роки, відбулося лише одне засідання, 26 вересня 2017 року, останнє на цю дату. Саме тоді я зачитав свою заяву про відставку. З того часу не скликали жодного засідання, не було й голосування за відставку. Причина – на поверхні. Це і не наданий мені на підпис протокол важливого засідання Коордради від 7 лютого 2017 року, яке я вів як заступник голови, і розгляд заяви про відставку, і саботування співробітниками Мінкульту свого дорадчого органу, й адресовані міністрові слова про необхідність проведення службового розслідування з приводу невиконання своїх службових обов'язків секретарем Коордради від Мінкульту, яка неправомірно не підготувала зазначений протокол. Зайве казати, що протоколу немає і, мабуть, не буде.

Тому прогнозованим було те, що Мінкульт не вніс мене в липні цього року до списку членів експертної групи з питань мовної політики при Кабміні (для опрацювання програми про 10-річчя української мови).

Непрогнозоване

Мінкультові вдалося, за давньоримським принципом «розділяй і владарюй», поділити Коордраду, коли окремих членів Коордради, тих, з ким ми опрацьовували законопроект №5670 «Про державну мову», внесли у список робочої групи. І мова тут – не про амбіції, а про моральні принципи і межу компромісу. Звичайно, документ буде випрацюваний. Думаю, він буде непоганий, але паперовий. Разом з тим Порошенко розмахуватиме ним і намагатиметься здаватися мовно святішим за папу Римського. Але здаватися – не бути. Без мовного закону користь від програми буде мінімальною.

З огляду на викладене мій прогноз ще менш утішний, ніж раніше. Бо не можна святу справу (а вирішення мовного питання в Україні є для мене такою справою) робити за допомогою недопустимих компромісів.

Контратаки

Не забиваєш ти, одержуй, як мінімум, контратаку. Такою стала законодавча ініціатива-плагіат депутата від «Опоблоку» Євгена Мураєва «Про загальні засади та принципи реалізації мовної політики в Україні». Це – копія нещодавно скасованого закону «Про засади державної мовної політики». Тут і ті самі 10% представників національних меншин для запровадження регіональної мови, і вільний вибір мови навчання, і мова реклами на вибір рекламодавця, і чимало інших скасованих норм. Дивно, чому не волають про авторське право Кколесніченко з Ківаловим, перефарбований політолог і представники румунської та угорської спільнот.

З протилежного флангу контратакував однопартієць А. Парубія міністр внутрішніх справ Арсен Аваков. Для нього «тимчасовий/постійний статус російської мови як регіональної» в стратегії деокупації Донбасу є відкритим питанням, а не червоною лінією, яку не можна переступати.

Атака на ворота суперника

Згадуючи про те, що 12 квітня цього року Миколаївська облрада не спромоглася скасувати дію закону «Про засади державної мовної політики», не сподівався, що місцева прокуратура виявиться настільки послідовною, вигравши в обласної ради суд щодо визнання нечинним її рішення про надання російській мові статусу регіональної. Приклад для прокурорів, гідний наслідування.

Це дає, хай і слабеньку, надію на те, що за кілька хвилин до фінального свистка або в доданий час вдасться вразити ворота супротивника.