Петру Порошенку потрібно стати на бік української мови
Активна й притомна частина суспільства вважає, що після успіху з томосом у Порошенка немає іншого вибору, як стати на бік Правди і в мовному питанні
«Не словом, а ділом!» Це вже трохи призабуте нині гасло було популярним на початку 2000 років. Саме з цим гаслом ішли до майбутніх перемог на парламентських і президентських виборах Віктор Ющенко і партія «Наша Україна», одним із облич та головних штабістів якої був Петро Порошенко.
У статті 2003 року «Гідність демократії» Ющенко, зокрема, проголосив: «…русофони мають погодитися з тим, що українська мова, переслідувана впродовж століть, має право на так звану позитивну дискримінацію – тобто компенсаційно-пільговий пакет». Ці слова виявилися приємною для слуху риторикою. І не більше – майже як декоративна «Концепція державної мовної політики», виставлена на президентський сайт Ющенка за два дні до закінчення його каденції, «у свинячий голос», й «атакована»міністром Януковича Дмитром Табачником, після чого цей документ контрольовано «забули».
До речі, мені довелося докласти чимало зусиль, щоб увести в законодавче поле «Концепцію…» – від статей і публічних виступів до формулювання абзацу, який увійшов у преамбулу законопроекту № 5670 «Про державну мову», де я був співавтором: «виходячи з Концепції державної мовної політики, яка затверджена Указом Президента України № 161/2010 від 15 лютого 2010 року і визначає стратегічні пріоритети в подоланні викликаних багатовіковою асиміляційною політикою колонізаторів та окупантів деформацій національного мовно-культурного і мовно-інформаційного простору, та відповідно до якої повноцінне функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території держави є гарантією збереження ідентичності української нації та зміцнення державної єдності України».
«Знову за рибу гроші»
Частина політикуму і суспільства трактує мовну ситуацію, що склалася, і потребу мовного закону як набридливу і надуману проблему – мовляв, усе непогано з державною мовою, є вибір, хто хоче, той спілкується й одержує послуги українською. Насправді ж ні риби, ні грошей.
«Рибу» можна буде купити вже в лютому, якщо парламент сплатить належну ціну. Колись, пригадую, на цінниках писали «ціна договірна». Але мова – це далеко не товар і ціна тут має бути фіксована. На жаль, перші раунди торгів відбулися, внаслідок чого напередодні першого читання мовного законопроекту пожертвували такими важливими структурами, як Служба мовних інспекторів, Центр української мови і Термінологічний центр української мови. Більше відступати не можна.
Отож, розв’язка близька. Це може статися вже наступного місяця, а, можливо й, наступного тижня. Саме 5 лютого розпочинається перший пленарний тиждень десятої сесії Верховної Ради України VIII скликання. Ще один пленарний тиждень має відбутися в кінці лютого – на початку березня. А далі – президентські вибори і нове контрольоване «забуття» мови.
«Духовний брат еСДеків та реґіоналів»
«Духовний брат еСДеків та реґіоналів» – таку назву мала моя стаття 2005 року, яка йшла до читача 7 тижнів – через послідовні відмови «Дзеркала тижня», «Дня» та «України молодої». 20 квітня 2005 року вона з’явилася на шпальтах «Шляху перемоги». Там мене не цензурували.
А згадав я про цей давній матеріал як застереження Петрові Порошенку, бо та стаття була присвячена його скандальним мовним заявам у першу годину перебування на посаді секретаря Ради національної безпеки та оборони та його позиції щодо законодавчого регулювання мов в Україні.
Тодішня риторика Порошенка, на щастя, не була втілена в життя, бо й не було практично що втілювати, настільки освітній й, особливо, інформаційний простір були зрусифіковані. Сподіватимемося, що нинішня дуже правильна мовна риторика Петра Олексійовича на всебічну підтримку української мови буде, навпаки, втілена, і найбільша парламентська фракція БПП сконсолідує Верховну Раду до президентських виборів.
Звичайно, в президента і його команди є спокуса дослухатися до популістів і махрових популістів, які роблять надзусилля, щоб не допустити ухвалення закону про українську мову як державну – мовляв, бачите, частина громадських активістів категорично проти закону, немає консенсусу у вашому середовищі. Та й соціологія не дуже, суспільство не готове.
Насправді активна й притомна частина суспільства вважає, що після успіху з томосом у Порошенка немає іншого вибору, як стати на бік Правди і в мовному питанні. Та не лише в риториці, бо державний діяч має діяти. Бо, перефразовуючи класика, «за нас правда і воля святая».
М’яч і далі перебуває на полі президента України. Поки що незрозуміло, до чого він готується: до затягування часу чи результативної атаки. Для Петра Порошенка та фракції «Блок Петра Порошенка» ухвалення/неухвалення закону про українську мову буде своєрідним тестом на «слово і діло» і, можливо, на осідлання/неосідлання президентської посади на другу каденцію.
Не словом, а ділом!