Українцям треба відчути провину за волинську різню

Ну от, тепер є шанс відчути себе в шкурі німців і відповісти за політичні помилки і звірства покоління, яке відстоїть від нас на 67 років...

Ані сучасні німці, ані ми не були вбивцями жінок і дітей в 1943-1945 рр. І тим не менше, якщо ми виправдовуємо те, що сталося, значить несемо й відповідальність, на жаль.

Комуністи, Колесніченко, - це все намагання використати ситуацію в своїх інтересах, або в інтересах Москви. Але поза ними в Україні є люди, яким щиро жаль, що так сталося тоді.

Політична помилка проводу ОУН була в тому, що такий наказ був відданий. До речі, от замислююсь, як він звучав? «Очистити українські етнічні території від чужого етнічного елементу?» Адже навряд чи наказ був таким: «Убити максимальну кількість польських чоловіків, жінок та дітей, економлячи набої».

Напевне ж ідеологічно вони себе виправдали? Націоналізм, віковічні кривди українського народу, політика пацифікації - про це думали здорові чоловіки з карабінами і ножами, які вривались у мирні сільські хати своїх колишніх сусідів?

Запитаєте нащо я сиплю сіллю на рани? Для того, щоб це ніколи не відбулося знову. Бо апологети ідеології тих, хто різав, вже добились, що в сучасній нам Україні націоналізм змішали з патріотизмом, перестали розрізняти ненависть до інших народів і любов до своєї землі.

Та й в принципі це філософська дилема: чи може людина, яка ненавидить, одночасно й любити? Чи можна по-справжньому любити своїх ближніх людей і одночасно ненавидіти інших?

Повторюю націоналісти вже в парламенті і це не націонал-демократи. Нас треба розрізняти й розуміти, що не кожен, хто одягнув вишиванку, співає українських пісень і говорить рідною мовою одночасно ненавидить Варшаву й Москву й готовий звільняти свої етнічні території з ножами в руках.

Постанова Сенату, а тепер і Сейму Польщі є причиною замислитись для кожного порядного і чесного українця, щоб визначитись, з ким він. Як це зробити? Відчути провину за волинську різню.