Річниця окупації Криму. Ті, хто кликав Путіна, вже каються і просять вибачення

Дев’ять років тому почалася активна фаза окупації моєї батьківщини.

Тоді, переїхавши, складно було пояснювати, який це пекучий біль, ненависть і сором за своє безсилля, коли тікаєш з власного дому, ще й радієш, що випустили. Як хотілося надавати підсрачників за «ну там же не стреляли…»

Зараз вже кожен другий розуміє. На жаль. Якби тоді все вдалося зупинити, мабуть до цього би не дійшло. Але чого тепер вже.

Перший рік здавалося, що це ненадовго. В 2022 році надія колись побачити звільнений Крим вже поступово вивітрилася.

А тепер знову поступово укріплюється. Тепер вже ніхто не дзвонить із Криму зі знущальницьким «ну падаждітє, скоро ми вас освободім в етом вашем Кієвє». Тепер вже кажуть «боже, що ми наробили». Тепер вже каються просять вибачення.

Знаєте, я не вибачу. Мені хочеться перерити землю, бо вони по ній ходили, і перекип’ятити море, бо вони у ньому купалися.

Це десятки тисяч зламаних доль. Це десятки тисяч життів, пожованих у їхньому жадібному на російські зарплати і пенсії роті. Кожен, хто ходив на «референдум», хто сприяв окупації, має бути покараний. Це як мінімум – ураження в громадянських правах, щоби не обрали, довбні, чергового Грача. Це як мінімум люстрація для політиків та чиновників, на всіх рівнях, щоби не влаштовували саботаж і диверсію на всіх рівнях.

Екзамен з державної мови для всіх, хто отримає зарплату від держави. Конфіскація і повернення власникам захопленого за час окупації майна. Націоналізація побудованої за час окупації нерухомості. Військово-цивільна адміністрація. Ротації з інших областей для копів та військових.

Розглядати. Під мікроскопом. Кожного.

Буде важко. Будуть заклики не стригти всіх під одну гребінку і воплі «нас примусили». Найбільш винні встигнуть угребти з Криму хоч на надувних матрацах ще до того, як туди вкотиться перший український танк. Ті, хто ні у чому не винен, мають зрозуміти, що їм нема чого боятися. Взяти аусвайс – це не злочин. Але залишиться велике сіре болото тих, хто так чи інакше співпрацював з окупантами. І вони викручуватимуться з усієї дурі.

У нас зараз все діджитал. Довго і марудно, але реально буде багатьох перевірити. Очищення Криму від російської армії – це тільки перший крок. Далі буде дуже довга, дуже складна і дуже ретельна прополка суспільства від колаборантів. І це у чомусь буде навіть складніше за бойові дії. Тому що ворог вже не у камуфляжі. Тому що буде по живому. Тому що права людини. Тому що верещання про те, що всі вони жертви і про полювання на відьом. Тому що хочеться вже миру, а не длубатися у цьому всьому лайні.

Попереду надскладний ретельний процес. Колаборанти мають бути ураженими в правах і жодне з них не може більше бути дотичним до прийняття якихось рішень. Інакше через покоління все повториться.