«Лайно мистецтво»

«Кrytyka Рolityczna» повертається до теми перманентної боротьби українських консерваторів від моралі з сучасним і нетрадиційним мистецтвом в Україні.

Кілька років тому Україну струсонули «війни за мораль» - ув’язнення художника Олександра Володарського, смерть письменника Олеся Уляненка після майже піврічних гонінь з боку консерваторів, яким привиділась в його книжках «порнографія» ... Здавалося, що ці «війни» вже відйшли у минуле. Але не так сталося , як гадалося. Сумнозвісна Національна експертна комісія України з питань захисту суспільної моралі, яка начебто була ліквідована, раптом знову воскресла після декрету Януковича – а відтак собі, тихенько сидячи, без зайвого галасу проїдає черговий бюджет.

Як не дивно, але завдання цього комітету - придушення будь-яких проявів контроверсійного, незручного мистецтва, підхопили чимало рухів «знизу», котрі ініціювали спонтанну боротьбу з «образою національних символів» чи «пропагандою порнографії» в мистецтві. Кілька окремих, не пов’язаних поміж собою, випадків такої боротьби, дозволяють дійти висновку, що маємо справу з оголошенням чергових гонінь на «неправильне» українське мистецтво.

Перша за останні роки спроба цензури в мистецькому середовищі відбулася минулої осені у Львові, коли виставка художника-примітивіста Станіслава Силантьєва сильно знервувала представників карйньо правої партії Свобода, яка має більшість у міській Ратуші.

Цей випадок, в принципі, сміливо претендує на рівень анекдота: націоналістів обурило розміщення на одному малюнку - Тараса Шевченка, зображення кенгуру і невинного вислову, о жах, написаного російською.

Такі поєднання не мають права висіти на стінах дотованого містом Палацу мистецтва, обурювалися депутати від Свободи, погрожуючи звільнити директора, котрий відповів на їх погрозим тим, що… зняв зі стін картини Силантьєва і розмістив їх на підлозі галереї…

Водночас зі скандалом у Львові схожий інцидент вибухнув у другій столиці українського консерватизму – Севастополі. У тамтешньому музеї мистецтва відкрилася виставка «Діти Йозефа Бойса» - продовження подальшої експлуатації «кримського міфу» німецького митця, який під час Другої світової війни, як пілот Luftwaffe, отримав поранення і був врятований кримськими татарами. Цей «кримський міф Бойса» вже став банальністю в українському мистецтві – проте досі викликає гострі почуття в серцях російських патріотів Севастополя. Місцеве мистецьке середовище цілком серйозно обговорювало питання про прийнятність виставки колишнього нацистського вояка у державному музеї.

Справу ускладнювала участь у виставці з характерною назвою "дітей Бойса" видатного німецького провокатора Крістофа Шлінгензіфа і настільки ж провокаційного кримського художника Ісмета Шейх-Заде . О іроніє, від негайного закриття виставку врятувала участь у проекті Інституту Гете – українська запопадливість перед західними культурними інституціями й далі бере гору над емоційними почуттями.

А недавно неприйняття мистецтва, котре дозволяє собі «занадто багато», докотилося і до Києва, де виставка «Українське тіло» організована Центром вивчення візуальної культури( відомим в Києві ще як клуб «Критики Політичної» ), стала особисто закрита ректором Києво-Могилянської Академії, на території якої знаходиться виставочний Центр.

Після відвідання виставки, ректор просто замкнув дері на ключ, коментуючи свої дії словами: «Це не виставка, лише лайно». Важко переконувати читачів в іконографічній невинності виставки, де були представлені результати досліджень кільканадцяти художників на тему соціальних ефектів досвіду тіла, але варто додати, що одним із завдань проекту було вивчення реакції глядачів на виставлені роботи.

Реакцію ж ректора можемо вивчати вічно…

Переклав Володимир Олійник