Жахлива комунікація є повним програшем команди Порошенка

Що я думаю про статус Донбасу.

Коротко: переведення конфлікту з воєнної площини в політичну є беззаперечна перемога України.

Давайте розбиратися.

1. Конфлікт не має прямого воєнного розв’язання: в України немає сил, аби переможно завершити війну і звільнити всі території. Навіть якщо мобілізувати всіх добровольців та певну кількість військовозобов’язаних, то не вистачить ресурсів забезпечити їх всім належним, надати бронетехніку, безперебійно постачати тощо. Так само і в Росії нема ресурсів для подальшого наступу, за винятком сценарію масованого застосування авіації (до якого російське керівництво поки що не готове), і вже точно нема ресурсів для окупації. Таким чином, у військовому протистоянні наступила певна патова ситуація.

2. Так само конфлікт не має прямого дипломатичного розв’язання. Все, чим Захід був готовий допомогти на даному етапі, він вже зробив і далі поки що рухатися не буде, аж поки ситуація не зміниться. Так само і Схід: Китай вважає Росію ще не настільки слабкою, щоб вже почати шматувати її. Отже, дипломатична ситуація також патова.

3. Це означає, що єдиний можливий напрямок дій лежить у політичній площині, в іншому разі конфлікт заморозиться у тому стані, як він є сьогодні, що невигідно для України.

4. Насправді, переведення в політичну площину — це непогано. Фактично Україна каже терористам: добре, ми пограли у вашу гру за вашими правилами, а тепер пограємо у нашу гру за нашими правилами. Всі внутрішні терористичні конфлікти новітньої історії вирішувалися саме таким чином: переведенням у політичну площину, де ми гратимемо набагато краще за них. Нещодавно таким досвідом щодо ольстерського конфлікту ділився у Києві Тоні Блер.

5. Необхідно додати, що рішення приймалося під тиском Заходу, який хоче пригасити російсько-українську війну і задля цього був готовий поступитися прогресом у процесі євроінтеграції України, а так само заморозити інші форми допомоги.

6. Неуважні читачі законопроектів вважають, що «Україну злили». Натомість нічого такого там немає. ДНР/ЛНР не визнаються, ці території фактично отримують статус окупованих, але безсумнівно українських. Амністія? Закон написаний таким чином, що для реабілітації кожен бойовик буде просвічений наскрізь (не сумнівайтеся, що вони наввипередки здаватимуть одні одного). Фінансування? Кожна копійка буде даватися за умов виконання певних вимог. Вибори? Місцеві вибори пройдуть за українським законодавством і вимагатимуть від обраних представників взяття відповідальності за населення, що призведе до збільшення внутрішньої напруги. Не хочу заглиблюватися у деталі, бо потонемо в них. З якого боку не подивитися, гра за українськими правилами дає можливість вигравати значно більше, ніж гра за правилами війни, нав’язаними Росією.

7. Ви скажете, що ці закони можуть погано виконуватися. Це правда. Може бути корупція і в амністії, і в фінансуванні проектів. Але так само і в усіх інших сферах життя може бути корупція, може бути невиконання законів.

8. Важливо зазначити, що країна не готова воювати: добровільно йти на фронт, займатися будь-яким волонтерством, яким-небудь чином допомагати армії готові лише 30% громадян у кращому випадку. Про це сьогодні писала Катерина Венжик. Більшість людей не зрозуміла досі, що в країні війна. Більшість журналістів не зрозуміла досі, що в країні війна. В КРАЇНІ ВІЙНА! Пишу великими літерами. Мені дивно, як люди можуть думати про щось інше, коли в країні війна, агресія сильного і підступного ворога, який не зупиниться. Ба більше, я щодня зустрічаю людей, які критикують мене за те, нібито я «приділяю війні забагато уваги». Це жах, друзі.

9. Час грає на нас, якщо ми витратимо його на посилення армії, очищення керівництва армії та загалом очищення влади. Нам потрібен цей час. Нам потрібна зупинка війни для виборів та оновлення парламенту, навіть якщо це буде не кардинальне оновлення, то хоча б очищення від агентів Кремля. Врешті, нам просто немає чим воювати, і фронтовики це підтверджують. Іноді треба програти окремий бій, аби виграти час і врешті виграти війну.

10. Тим, хто волає на повний голос, вимагаючи війни, краще за всіх відповів Borys Filatov. Беріть автомат і йдіть на фронт.

11. Про українських політиків. Вимагати негайного наступу українських військ можуть лише клінічні ідіоти. Вимагати залучення Росії до переговорів з терористами у ролі третьої сторони можуть лише люди, напряму фінансовані Кремлем. Не забувайте, що почалася передвиборча кампанія, і більшість політиків готові на все, аби набрати в очах виборця більше балів. Буквально готові на все. Подивіться, хто політично ризикує і приймає непопулярні рішення, і хто в умовах, коли країна може перестати існувати, все одно не може зупинитися і продовжує вбивчу передвиборчу агітацію. Оце і є вороги України, відкриті й неприховані.

12. Почитайте уважно опубліковану днями статтю «Семь уровней войны: стратегическая рамка для Украины». Там є ключ до розуміння ситуації. Для України надзвичайно важливо виграти не геополітичну, а геоекономічну війну. Хоча у даному контексті було би правильно сказати: виграти війну не просто гарячу, а війну систем. Перемога у гарячій війні є нетривкою без перемоги у війні систем. Там у статті зазначається: відповідні заяви українських політиків сприймаються публікою, що заплуталася, як здача українських інтересів; натомість це і є належний захист інтересів країни. Свого часу схожі проблеми (і навіть замах на життя) переживав генерал де Ґолль, та й інші відомі політики стикалися з цим.

13. Повторю, що сказав на початку: переведення конфлікту в політичну площину є перемогою України. Нав’язати свої правила гри — це завжди стратегічний виграш. Натомість жахлива комунікація є повним програшем команди Порошенка.

14. Все одно ці закони не будуть виконуватися, тому що Росія не зупиниться. Війна скоро продовжиться. Ми маємо готуватися до неї кожен день. Ви знаєте, що робити, друзі. Успіхів вам у цих справах.

Єдине питання: чому всі ці досить очевидні речі маю пояснювати я, а не зобов’язані це робити представники влади?