Завжди є вибір: залишитися на дивані чи встати з нього

Завжди є вибір.

Чи встати з дивану, піти і взяти на себе шматочок відповідальності за якісь конкретні речі, ризикуючи обідрати руки, нажити ворогів, наступити комусь на мозоль чи на фінансові потоки, зажити слави «покидька, що співпрацює зі злочинною владою», отримати цистерну бруду собі на голову, посваритися зі старими товаришами, знайти нових, проїсти власні фінансові резерви, забути про достатній сон і нормальне харчування, перемазюкатися у бруді, яким наповнена система, вислухати мільйон разів «все одно нічого не вдасться», але обідраними руками покласти хоча б одну цеглину у підмурок Нової Країни.

Чи залишитися на дивані, солодко розстрілюючи інформаційний простір на всі боки лайноснарядами #зрадазрада #насзливають #всепропало #незаэтостояли, отримуючи шалене схвалення від тисяч таких самих, як ти, що вбачають у своїй чисельності запоруку своєї правоти.

Завжди є вибір.

Чи прийти до воєнкомату без повістки, бо твоя країна у війні, і твої друзі вже там.

Чи ховатися від повістки, бо лише дурні воюють під таким командуванням і в таких умовах, а в Генштабі досі сидять ідіоти, а в усіх міністерствах - корупціонери, а країною правлять олігархи, і вони нас всіх вже здали.

Чи емігрувати туди, де твої здібності у дуже стислий термін забезпечать тобі достойне життя, і не мати цих проблем з війною, податковою, ментами, брудними вулицями, пощербленим асфальтом та розбитими вікнами.

Чи залишитися там, куди тебе закинуло при народженні, аби трошечки змінити це місце на краще.

Завжди є вибір.

Дати людям свободу волі - це був хитрий хід Всевишнього. Він таки щось мав на увазі.