Чи відбувається в Україні проросійський реванш?

Події останніх тижнів напружують значну кількість громадян. У повітрі відчутно звучить слово «реванш». Чи дійсно можна так назвати події, що відбуваються?

Почнемо з визначення. Реванш — це намагання сторони, яка програла, відплатити за поразку та змінити результати протистояння. Якщо говорити про реванш в умовах сучасної української політики, то він може відбуватися у чотирьох сферах:

1. Кадровий реванш.
Повернення одіозних персонажів з попередніх режимів.

2. Олігархічний реванш.
Повернення впливу олігархів, які втратили вплив в останні роки.

3. Антикорупційний реванш.
Відкат назад реформ, що стосуються зменшення поля для корупції.

4. Імперський реванш.
Реванш у питаннях декомунізації, десовєтизації та українізації.

Розглянемо події останніх тижнів з цієї точки зору.

Ненависники президента Зеленського записують йому у провини будь-які комунікаційні, поведінкові та мовні ляпи і проколи, а також численні висловлювання членів його строкатої команди, про які часом неможливо впевнено сказати, чи це дурість, чи свідоме рухання вікна Овертона (тестування меж допустимого у публічному дискурсі). Таким чином, перелік звинувачень зростає незмірно. Можна глузувати з шортів та шаурми, але в цьому точно не має жодної провини. Отже, якщо ми хочемо бути об’єктивними, то мусимо все це відкинути і розглядати лише політичні рішення, що впливають на вказані чотири пункти.

1. Кадровий реванш

Найбільший кадровий прокол полягає у призначенні главою АП Андрія Богдана, що через свою роботу в адміністрації Януковича підлягає люстрації, але зміна назви АП на ОП виводить його з-під дії закону. Посада глави АП(ОП) дає потужні механізми впливу, у тому числі на суди та прокуратуру (досвідчений корпоративний рейдер знає, як тим користатися). Так само підпадають під критику призначення в СБУ та Службу зовнішньої розвідки генералів, що зробили кар’єру при Януковичі в таких одіозних структурах, як податкова міліція чи управління боротьби з економічною злочинністю.

Дуже багато питань є до новопризначених голів обласних державних адміністрацій, а також до кандидатів у депутати по списку партії Слуга Народу та особливо до мажоритарників цієї партії.

Також бачимо повернення в Україну багатьох представників режиму Януковича (наприклад, Андрій Портнов), хоча напряму звинуватити в цьому президента Зеленського неможливо, тож доведеться обмежитися запитанням, чому вони зробили це саме зараз. Новоприбулі часто роблять заяви про своє бажання взяти участь у політиці, а не просто вирощувати огірки на дачі. Особливий суспільний резонанс викликала справа щодо реєстрації кандидатом в депутати Андрія Клюєва.

Розгляд Конституційним судом закону про люстрацію може завершитися повним кадровим реваншем, відкриваючи діячам режиму Януковича можливості роботи в уряді.

2. Олігархічний реванш

Маємо низку судових рішень, спрямованих на інтереси Ігоря Коломойського. Незважаючи на заяви президента Зеленського про те, що Коломойський не має впливу на політику, бачимо багато його людей у списку партії та серед підтриманих партією кандидатів по мажоритарних округах (а сила бренду така, що вони мають фору у перегонах). Отже, Коломойський сформує потужну фракцію всередині фракції.

3. Антикорупційний реванш

Йдеться про відкат назад реформ, які зменшили поле для корупції (закупівлі, дерегуляція, приватизація, децентралізація, відшкодування ПДВ тощо). Для реваншу в цьому напрямку потрібен контроль над парламентом, на що президент Зеленський сподівається найближчим часом. З іншого боку, відкат антикорупційних реформ, як ми бачимо, можливий й іншим способом — рішенням Конституційного суду.

4. Імперський реванш

У сфері декомунізації маємо низку рішень судів (перейменування у Києві) та місцевої влади (перейменування у Харкові).

Але найбільшу тривогу викликають слабкі рішення, пов’язані з війною. Відсутність підтримки української делегації в ПАРЄ та послаблення українських делегацій в суді в Гаазі та на конференції в Торонто, фактично одностороннє розведення військ у Станиці Луганській з демонстративними обстрілами російської сторони, провальна спроба повернення моряків, рішення Конституційного суду про альтернативні запобіжні заходи для терористів, спроба через суд зареєструвати Клюєва і Шарія кандидатами в депутати, скупка Медведчуком телеканалів — все це складові гібридної війни, які відбуваються на тлі постійних заяв чи обмовок команди Зеленського на теми війни, Донбасу, референдумів, російської мови тощо, а також потрапляння відвертих сепаратистів у передвиборчий список партії та в когорту її мажоритарників.

До цього треба додати повернення на екрани сумнозвісного серіалу Свати, який є важливим знаряддям гібридної війни, що формує образ Малоросії.

Пояснення про телефонне право

Як бачимо, реванш відбувається значною мірою рішеннями судів, і багато людей не розуміє, до чого тут нинішній президент. Поясню.

Керування суддями з адміністрації президента закладене в саму основу української судової системи, і президент Порошенко, хоч і не сам придумав цей принцип, але зберіг його в ході судової реформи та призначення суддів — очевидно, прагнучи користуватися такою можливістю. Але тепер він не має впливу на призначених ним суддів, адже вплив здійснюється не з хати конкретної особи, а з АП (нині ОП). Отже, хто сидить у цій будівлі, той і впливає. Нині керування суддями — в руках команди Зеленського. Я не хочу сказати, що всі судові рішення приймаються по дзвінку з АП(ОП). У багатьох випадках судді приймають рішення під впливом «вільно конвертованих аргументів» — але лише тоді, коли певні, що їм за це нічого не буде, бо їхні рішення відповідають інтересам Банкової. Судді вміють тонко відчувати, куди віє політичний вітер, особливо ті, на яких накопані гори компромату. І нині судді роблять те, що не наважувалися робити раніше. Порошенко винний у тому, що зберіг телефонне право, але як ним користується команда Зеленського — це вже цілковито їхня відповідальність.

Те саме стосується місцевої влади, регуляторів та інших формально незалежних інституцій.

Висновки

Не можна говорити про повноцінний кадровий реванш попереднього режиму — він відбувається рівно настільки, наскільки потрібно президенту Зеленському для зміцнення його влади. Так само олігархічний та антикорупційний реванш будуть лише в тому обсязі, що потрібен для розрахунку за зобов’язаннями перед спонсорами.

Найбільшу загрозу становить саме імперський реванш — спроба повернутися до моделі Малоросії (очевидно, цілком прийнятної для президента та його команди), і важливу роль тут відіграють повернення до російського трактування історії та культури, а також поступки Росії в обмін на примарні вигоди для передвиборчого рейтингу.

Президент Зеленський та його команда налаштовані на зміцнення влади (це природньо, навряд чи можна їх за це критикувати) та знаходження точки у перемовинах з Росією, яка дозволить встановити мир (а це вже небезпечно, тому що Росії потрібен не мир, а хаос в Україні). Кремль набагато досвідченіший, ніж команда Зеленського, і поки що переграє її в кожному конкретному випадку. Команда Зеленського не має стратегії, боїться громадянського суспільства (активної проукраїнської меншості) та постійно тестує межі дозволеного (вже згадане вікно Овертона).

Що нам робити?

1. Не дати Зеленському можливості сконцентрувати владу над парламентом.
2. Постійно моніторити всі рішення та події.
3. Відповідати публічною критикою на спроби тестування меж можливого, позначаючи прийнятні для громадянського суспільства межі та запобігаючи виходу за них.
4. Тиснути публічними акціями у випадках провальних політичних рішень, у першу чергу пов’язаних з гібридною війною.

Постійна громадянська активність дозволить тримати команду Зеленського в межах допустимого і тим самим запобігатиме виникненню гострих конфліктних ситуацій, які можуть призвести до відкритого громадянського конфлікту. Наступний Майдан — це мрія Путіна, і ми мусимо так побудувати взаємодію громадянського суспільства із владою, щоб обійтися без цього. Постійна критика і тиск краще, ніж терпіння та врешті вибух.