Майбутнє: що нас чекає і чому його бояться

«Люди бояться майбутнього і голосують за політиків, які кажуть: "При мені майбутнє швидко не настане, обіцяю"»

Зараз ми бачимо кризу – сучасного світу, капіталізму, нинішньої демократії, індустрії, міжнародної і внутрішньої політики. І це не просто криза, це народження нового світу.

Зараз відбувається фазовий перехід – це поняття з фізики, і означає дуже рідкісну подію в історії людства, коли повністю змінюється політика-економіка-культура-релігія-мислення – усе.

До цього була т. зв. Неолітична революція – поява сільського господарства, релігії, перші міста і розшарування суспільства, виникли держави. Далі був Осьовий час (умовно від 600 р. до н.е. і тривав приблизно 1200 років), коли світ повністю змінився не лише через появу грецької філософії чи християнства, а й римського права, іудаїзму, буддизму тощо.

Останній фазовий перехід нам добре відомий – як реформація, науково-технічна революція, поява лібералізму, індивідуалізму, патріотизму, націоналізму та інших  -ізмів. Зараз ми вповзли і вже переживаємо наступний фазовий перехід. При цьому скорочуються і самі фази, і переходи між ними.

Мушу сказати, що майбутнє настає не для всіх. Можна активно йти вперед, вітаючи майбутнє і намагаючись побільше перетягнути звідти в теперішнє. Можна зачекати і стати успішним послідовником. Або неуспішним.

Україна й досі не завершила своєї модернізації. Була низка причин, головна – не було української державності, а отже і ресурсу для модернізації. І тільки зараз ми її проходимо, починаючи з моменту, який названо Майданом.

Кожен фазовий перехід веде до все більшого розшарування. Яка фантастична різниця між Швецією, яка вже зробила крок в майбутнє, і Польщею, яка перебуває в активному модерні і вже повністю пройшла модернізацію, як і багато інших країн у ХХ ст. Але є величезний розрив між Польщею і Китаєм, який ще не наздогнав (і Україна десь на такому ж рівні). Між Китаєм і Кенією також величезний розрив, тому що Кенія гальмує. Ще більше гальмує Зімбабве, бо нікуди не поспішає. Але є ще Афганістан, де ще тільки відбувається становлення держави, а є і такі спільноти, які й країни власної ще не мають.

Вже є країни, де електрична енергія коштує нуль. Тому що є відновлювані джерела, тому що балансування споживання, менше споживання, нові технології.

Результат цього великого розшарування – розшарування на тих, хто перейшов у майбутнє хоч трохи, і тих, хто зовсім не перейшов. Тут я використовую старі терміни – Ойкумена і Околиця: там, де живуть цивілізовані і нецивілізовані люди.

Що таке Ойкумена 2030 року? Це світ без кордонів, дешеві якісні блага, тому що електроенергія (яка становить величезну частку собівартості) дешева. І там є два класи. Кожен фазовий перехід міняє класи. Рабовласники і раби змінились на феодалів і кріпаків, ті – на буржуа і пролетарів. Тепер є пасіонарії – люди, які працюють у світі, в якому можна не працювати. Максимум це 10-15% – люди, які працюють задля власної самореалізації, стати кимось більшим, заради задоволення.

Ці люди займаються креативом в усіх сферах – інновації, підприємництво, журналістика, мистецтво. Їхній капітал – це знання і репутація. А пасивний клас – це консьюмтаріат, який лише споживає. Має мінімальний гарантований дохід – з цим зараз багато країн експериментують. Пиво, чипси, телевізор – в обмін на те, щоб нічого не чіпати.

Околиця в 2030 році буде така сама, як і в 2017-му. Бідність, неграмотність, інституційна неспроможність. Якщо голодує мільйон людей, який потім отримує їжу від багатих країн, скільки залишиться голодних? Та той же мільйон, бо нема інституцій, аби розподілити цю їжу. Зате є страшна заздрість, радикалізм, фанатизм та карго-культи.

Всього лише дві причини відрізняють Ойкумену від Околиці – освіта (виробляє людей, які здатні робити щось нове) і інституції (вони створять для цих людей умови).

Складне розселення – є територія Ойкумени з анклавом Околиці (як передмістя Парижа). А є територія Околиці з анклавами Ойкумени – як Бангалорський техноцентр чи Гоа. А є «сіра зона», як Сан-Паулу, де різні квартали, живуть освічені і багаті, а також бідні і нещасні.

Для економіки Ойкумени ще немає визначення. Хтось називає це пост-капіталізмом, «економікою дарування» чи «вікіномікою». Це новий економічний лад, в якому сьогодні живуть Вікіпедія, Фейсбук, Убер, Інстаграм та багато інших систем, які самі є точкою підключення величезних мас людей, які є і виробниками, і споживачами, вони вкладають, дарують, обмінюються.

Нас чекає величезний прорив у гуманітарних технологіях. У нас величезний технічний прорив, запуск космічних кораблів, маємо високошвидкісний інтернет і ядерні реактори, але ми не вміємо керувати собою, творчістю, комунікацією, сном і т.д.

Мислення Ойкумени – нова парадигма, де гармонія, спільний розвиток, взаєморозуміння, турбота, духовність і толерантність є найголовнішими речами. Більше не буде загрози екологічної кризи, бо це розумне, помірковане споживання. Не лише через мислення, а й через інші причини – закінчується епоха капіталізму, що ґрунтується на кредитному проценті. А він буде не додатнім, а нульовим або від’ємним – це означає, що не треба втюхувати ваш товар, а необхідно, щоб люди були щасливими. Це інша економічна парадигма.

Ці люди терпимі до розбіжностей, не здатні до агресії, а тому часто спрямовують її на себе. Це космополіти, толерантофіли і прихильники постійних змін, які живуть рефлексивним усвідомленим життям.

Брехні у цьому світі немає, тому що в мобільному телефоні встановлять ріал-тайм детектор. І ви дзвоните подрузі з питанням: Ну що, ти вже готова виходити? Вона відповідає: так, зараз туфлі тільки знайду. А індикатор на вашому телефоні блим-блим: і ви знаєте, що вона ще голови не помила.

На жаль, людям дуже важко стати янголами, але це суспільство уможливлює для людей їхній духовний розвиток. І багато хто буде жити довго, активно, щасливо і без болю через три основні речі: здоровий спосіб життя, ранню діагностику (це мінус 70-80% усіх проблем зі здоров'ям) та індивідуалізоване неруйнівне втручання.

Ви прокинулись і йдете робити свій ранковий туалет. А ваш туалет все проаналізував, дав команду чайнику і холодильнику. Ви відкриваєте його, щоб дістати яйце і зробити омлет, а він не дає, натомість пропонує: А капустки часом не хочеш? Тобі це корисніше, бо холестерин понад норму!

А поки ви слухаєте лекцію, нанороботи, яких ін’єкцією ввели у ваш організм минулого тижня, уже дістались до місця, де знайшли небезпечний тромб, і почали його розбирати на частинки. І потім вони вийдуть з організму у природний спосіб.

В освіті – подивіться на сайт Всесвітнього форуму у Давосі – абсолютно інші навички зараз потрібні. Величезна проблема: освіта наступного покоління на фазовому переході. Єдине можна сказати – фактично будь-які знання, які ви зараз отримуєте, вам ніколи не знадобляться. Але вам знадобиться отриманий спосіб мислення!

У сім’ях сильно зменшується царина управління власністю (сьогодні це, на жаль, часто головна складова сім’ї). Уявіть, що квартиру можна легко знайти й орендувати. Машини для сім’ї теж не треба: доторкнувся до дисплея – і приїхав автомобільчик безпілотний та повіз куди потрібно. Історія вашого життя в маленькій коробочці, електронні книги, фото на флешці і т.д.

Зменшується вага управління власністю – зростає щось інше. Збільшується вага любові і турботи. А соціальна структура: сім’я, далі – громада. Тут центр прийняття рішень, фокус громадянської активності. Громада вирішує всі питання, які хоче і може вирішити, інші віддає нагору. І це – одна з базових речей нинішньої нашої децентралізації.

Громада є центром. Вище – міста, над ними агломерації, вище них – кільця міст (поєднаних спільним інтересом, як Одеса поєднана з Хайфою, Варною, Стамбулом, Констанцою, Батумі). А держава сильно зменшує свій вплив, тому що знизу її під’їдають громади, а згори – міжнародні організації. І держава перетворюється попросту на набір публічних послуг.

Нині ви можете мати віртуальне громадянство Естонії. А завтра це будуть десятки віртуальних громадянств, які будуть на чипі у вас в руці. Це означає, що наша ідентичність перетворюється на віру. Я вірю в Україну, і тому я – українець.

Стратегії різних націй чи спільнот в цих умовах: бути першопрохідцем або розвиватися навздогін, але з випередженням. Не варто наздоганяти Польщу 17-го року, бо вона сама вже піде вперед. Або такий розвиток, як в Китаї, що створює перекоси і напруження. Або консервація («майбутнє не настане»), або архаїзація – давайте по осі часу рухатися назад. І ми бачимо на прикладі однієї великої сусідньої країни, що можна дуже швидко рухатися в минуле.

Страшна штука – футурошок, це вже епідемія по всьому світу. Люди бояться майбутнього і кажуть йому: будь ласка, не наставай так швидко. І вони голосують за політиків, які їм говорять: «При мені майбутнє швидко не настане, обіцяю». Такі політики є майже в усіх країнах навколо нас. Дехто взагалі каже, що при ньому майбутнє не настане взагалі. Головне, щоб ми, українці не припустились такої помилки.