Чому потрібно зносити пам‘ятники Пушкіну?

Почну з простого. Я справді люблю Пушкіна і, на відміну від багатьох, читав трохи більше ніж «Дубровського».

Пушкін справді прорубав вікно російської літератури в європейську культуру (той, хто читав Державіна, Баратинсткого чи Батюшкова мене зрозуміє). І справді, на творах Пушкіна виростало не одне покоління українських письменників, яких радянська пропаганда віднесла до буржуазних націоналістів.

Але Пушкін – це символ імперської Росії. І цей символ росіяни тиражували і тиражують кругом де вони приходять. Символічний простір Росіі, незалежно від епохи, обов‘язково несе два елементи: жахливі баньки на переважно однотипних церквах та пам‘ятник Пушкіну.

Ще до війни я завжди говорив, що відірватися від світу РФ неможливо без нової архітектури церков. І точно так само не можна відірватися від неї без десакралізаціі Пушкіна, Толстого чи Достоєвського. Вони нічим не важливіші за десятки чи сотні інших видатних письменників.

Пушкін є провідником путінізму, таким, як і Сталін, Дзержинський чи Жуков. І тому його треба викинути з нашого символічного простору, так само, як ми викинули Леніна І йому подібних.

Я розумію, як багато людей скаже: чим вам заважає Пушкін? І відповідь тут проста: він є ланцюгом, який тягнув і буде тягнути нас до Росії.

Саме через віконце Пушкіна нам пропонують 200 останніх років дивитися на Європу зокрема і світ взагалі.

І останнє. Читати Пушкіна варто. Він справді великий письменник. Але він один із великих, а не найвеличніший, як нам пробує довести російська пропаганда. Він стоїть в ряду з Міцкевичем, Байроном і Шевченком. Але не вивішується над ними.