Два роки Зеленського. Підсумки

Зеленському дуже подобається бути президентом

Зеленський зрозумів, що простих та швидких рішень немає. Однак що запропонувати людям – наразі невідомо

21 квітня 2019 року в Україні пройшов другий тур виборів президента. За Володимира Зеленського тоді проголосували 73,22% виборців. Що зробив і чого не зробив президент за два роки?

Суспільний договір

2019. Давайте дамо цьому хлопцю щось зробити, а якщо йому не вдасться, ми виїдемо за кордон.

2021. Вони імітують боротьбу з коронакризою, а ми імітуємо, що слухаємо їх. Виїзд за кордон ніхто не скасовував.

Критичність цієї історії полягає в тому, що із суспільного договору зникає майбутнє як таке.

Економіка

У доларовому еквіваленті ВВП за 2020 рік навіть виріс, порівняно з 2019-м. Але в той же час ми маємо чітко сказати самим собі: нам щастить. Причин, як мінімум, чотири. Зростання цін на зернові, зростання цін на залізну руду, зростання попиту на нашу ІТ-сферу завдяки локдауну і, нарешті, збільшення офіційних переказів заробітчан (неможливість вживу передати гроші).

Жодних системних змін не відбулося і не відбувається. На кінець епохи бідності ніхто не очікує. Зараз ми проходимо одну з найглибших точок апатії суспільства за всі роки незалежності. Це, з одного боку, допомагає владі, а з іншого — відкладена проблема загрожує відкладеними катаклізмами, які, як мінімум, можна було б трохи згладити зараз.

Міжнародна політика

На сьогодні ми пробуємо здаватися проамериканською державою, щоправда, без будь-якої зовнішньої політики і без політики щодо стосунків зі США.

Ескалація на Сході

Влада боїться вголос сказати про можливість воєнних дій. І це призводить не лише до роздратування суспільства (люди хочуть почути щось конкретне від влади), але й до появи страху, що ми не готові до війни.

Олігархат

Зараз відбувся консенсус олігархів з Офісом та президентом. Суть консенсусу проста: влада імітує боротьбу з олігархатом, а канали олігархів не критикують владу взагалі. Закриття «каналів Медведчука» призвело до ситуації, коли критика Зеленського йде виключно через канали, пов’язані з Порошенком, і в інформпросторі немає превалювання негативу щодо влади.

Закон про олігархів навряд чи змінить розклад сил і буде писатися, судячи з усього, перш за все проти Порошенка. Ключове для Заходу і для Зеленського питання Коломойського поки «зависло». Офіс не має жодних рішень, а Коломойський імітує повну лояльність, очікуючи часу, щоб зробити спробу розторгуватися.

Боротьба з корупцією

Боротьба з корупцією звелася до:

  • війни за збереження на посаді керівника НАБУ Артема Ситника (вже зараз зрозуміло, що він відбуде повністю свій семирічний термін, який закінчиться через рік);
  • війни за призначення керівника САП (поки ми не розуміємо, хто це буде);
  • війни за контроль над судовою гілкою влади, яка призвела до повного хаосу системи (немає ні свободи судів, ні контрольованості з одного центру впливу).

На сьогодні тема боротьби з корупцією відійшла на другий план через загрозу агресії з боку РФ. І головні «бойові дії» будуть проходити по лінії призначення керівника САП. Судячи з усього, це буде одне із пакетних питань по наданню нам допомоги взагалі і летальної зброї зокрема.

Рішення РНБО

Рішення РНБО квазіюридичні і несуть, насамперед, декларативний характер. Водночас, вони дають групам впливу у владі певне вікно можливостей, яке може бути використано для зайняття економічних ніш тих, хто потрапив під санкції. Але проблема в тому, що «проковтнути» весь пиріг неможливо за відсутності централізованої системи управління. Тому за деякий час ми маємо всі шанси опинитися в ситуації, коли колишні «контрабандисти» будуть виконувати підряди у нових власників схем. Така ж ситуація була в 2010-14 рр., і після перемоги Революції гідності.

Інструмент санкцій ефективний для тимчасового вибивання з системи певних кадрів, але він не вирішує ані питання корупції, ані питання кадрового голоду.

Інформаційна політика

Інформаційна політика зводиться до поточного хайпу і переведення фокусу уваги з одних тем на інші. Системну інформаційну політику неможливо проводити з однієї простої причини: неможливо піарити те, чого немає. Єдина наскрізна тема для піару – «Велике будівництво». Але ця тема не може об’єднувати країну.

Влада не запропонувала жодної ідеї, яка дала б привід до гордості – і це є однією з головних загроз для нас, як для нації. Річ у тім, що національна ідея в її романтичному прояві вичерпала себе. А нова не пропонується – про неї ніхто навіть не думає.

Два головні підсумки двох років Зеленського

Зеленському дуже подобається бути президентом.

Зеленський зрозумів, що простих та швидких рішень немає. Однак що запропонувати людям – наразі невідомо.