Кривий Ріг. Історія кількох зрад
Чому ми так живемо...
Про Кривий Ріг і про те, як слуги народу втратили свого секретаря міськради знають всі, хто цікавиться політикою. Але ця історія – багатошаровий приклад того, як історією рухають зради і зрадники
Почати потрібно не від сьогодні, а з 2010 року, коли до влади прийшов Віктор Янукович. Тоді, на місцевих виборах, вп‘яте поспіль, мав виграти мер міста Юрій Любоненко (керував Кривим Рогом з 1992 року). Але, несподівано для багатьох, він сказав, що стомився і йде з посади. Насправді, йому популярно пояснили, що місто треба віддати Юрію Вілкулу, який, як кажуть, багато років був в хороших стосунках з Любоненком. Просто такою була «вища воля».
Минуло 10 років і мером міста втретє мав стати Юрій Вілкул. І він мав виграти, як і в 2010 Любоненко. Але цього року «вища воля» була іншою. І мером міста став представник ОПЗЖ. Варто зазначити, що тут не було вини Вілкула – просто представник слуг був непопулярним.
І тут ми підходимо до найцікавішого. В силу нехитрої комбінації, секретарем ради (другою людиною в місті) стала людина Вілкула Олексій Котляр, який пройшов до ради від слуг. Чи знав про це Зеленський? Навряд. Просто, як кажуть, права рука обох Вілкулів Євген Удод завжди дружив з кварталівцями і ахметівцями. І так в Слугах, начебто, з‘явився Котляр. А для результативних голосувань все одно були потрібні представники групи вілкулів у раді. От так і з‘явився Котляр, який потім, благополучно, склав повноваження. Хоча, прізвище того, хто запропонував Котляра не має жодного значення.
А тепер починається найцікавіше. Є варіант почати кримінальні переслідування. Але це навряд чи сильно допоможе: Вілкули прийняли рішення, що обидва йтимуть на вибори і потрібно садити обох. Або ж почати домовлятися з ними. Але це поки мало реалістично. Вілкул, судячи з усього, прийняв рішення йти і перемагати.
На жаль, ключову роль в усіх наших політичних історіях відіграють зради. І кожен раз, коли хтось підкуповує зрадника, той хто платить за зраду не розуміє, що точно так потім зрадять і його. І не обов‘язково за гроші.