Майбутнє Зеленського: чому ця осінь визначальна

Екватор Президента передбачає кілька важливих моментів, але найголовніший – це психологічне усвідомлення, що пішов зворотній відлік до дня виборів. Досі, лише Кучма зрозумів, що підготовка до виборів починається саме в цей момент.

Будь-яка політична кампанія (революція також, між іншим) передбачає шість ключових складових: лідер, структура, ідеологія, гроші (в тому числі і на лояльність ключових ЗМІ та стейкхолдерів), час і міжнародка підтрика. Виграє той, хто має чотири і більше складових. Станом на зараз у Володимира Зеленського є лише дві: лідер та час. Все інше, якщо виразитися метафорично: в процесі розробки.

Структура і некерована вертикаль

Станом на зараз Володимир Зеленський може похвалитися лише двома речами: взятим під певний контроль парламентом і частковим контролем над центральною частиною вертикалі влади. Але поки це все ще ілюзія контролю: є величезна група людей, які нічого не вирішують і яким певними преференціями закрили рот. У більшості немає жодних політичних перспектив, якщо виходити з нинішнього закону про вибори, і тому, все залежить від чіткості виконання домовленостей з цими людьми і відсутності будь-кого, хто міг би внести дестабілізацію. Ключовий посил Банкової: «Ми їм потрібні більше, ніж вони нам», але в ньому, хоч і є частина правди, є й реальна загроза: нинішня стабільність тримається на тому, що різні групи впливу погодилися поки(!) грати в цю гру. Але чим ближче буде до кінця каденції Президента і Ради, тим більш зухвало нардепи будуть шукати своє майбутнє. І їхня лояльність залежатиме саме від перспектив, а не від чогось іншого. Ними буде рухати страх майбутнього, і якщо вони не боятимуться масово вийти з-під підпорядкування, в критичний момент структура може посипатися.

Щодо керованості в регіонах, то влада перебуває в ілюзії, що вона має впливи на місцях, які особливо укріпилися після перемоги Вірастюка на Франківщині. Поки можна говорити тільки про проникнення центральної влади, як максимум, на рівень обласної ради, де вдалося, в більшості регіонів, перетягнути на свою сторону «зрадників», які готові за певні преференції присягнути всім.

В цілому ж, зараз, протягом останніх тижнів почався процес переформатування вертикалі влади. Звільнення правої руки Івана Баканова, заміна керівників МВС та генштабу, пошук нових міністрів оборони та юстиції - все це спроба створити нову, більш свою, вертикаль. В цьому немає, насправді, нічого поганого - кожен лідер будує свою вертикаль. Але, починаючи з осені, перед Зеленським стане одне з найважливіших питань двох років правління: це вертикаль людей чи вертикаль функцій і змістів. І зміна 2-3 людей не дає відповіді на ці питання. Найкращі міністри є заложниками системи. І кращий тому приклад - ситуація з новим міністром економіки. Він не може створити чуда (як і попередній, між іншим). А від нього вимагають швидких рішень, які просто неможиливі. Власне, вертикаль працює так, як їй ставлять задачі і як її контролюють. І ще, вертикаль існує або у власній системі координат або є частиною великого ідеологічного механізму, який вибудовується в центрі прийняття рішень. Поки все це відсутнє – є вертикаль відносно лояльних людей. Вертикалі лояльних людей, які є частиною більш великого функціоналу просто нема. І у Володимира Зеленського, якщо він не хоче в 2023-24рр., опинитися в ситуації, коли всі рішення залежать від лояльності потенційних зрадників, є кілька місяців для того, щоб почати створювати вертикаль функцій, яка опирається на лояльних людей. Інакше, ілюзія міцності швидко пройде.

Ідеологія

Можна говорити, що в Зеленського немає ідеології, але це не зовсім так. Його ідеологія базувалася і базується на розмиванні ідеологем: він за все хороше і проти всього поганого. Це помножено на відсутність реальних конкурентів, лояльність олігархату і, що не менш важливо, певному страху українців.

В п‘ятницю, Ukrainian Institute for the Future украінський інститут майбутнього буде презентувати результати дослідження фокус-груп, які ми провели в рамках великого проекту «Хто ми. Українці очима українців». Один з важливих висновків полягає в наступному. Ми, будучи інфантильною нацією, посеред інших атрибутів інфантильності, маємо і такий: відсутність відчуття часу. Так от, серед українців є не лише велике розчарування в державі, але й є велике відчуття страху, що ми перепробували всі можливі варіанти з правителями і моделями правління. І якщо ми помилилися з Зеленським, то ми не розуміємо, а що ж буде далі. І не розуміємо по простій причині - у нас немає відчуття часу в дорослому значенні цього слова. Саме цей аспект є одним з найважливіших в утримуванні високого рейтингу Зеленського.

Будучи в своїй основі популістом (я не вважаю це поняття лайливим чи негативним) Володимир Зеленський не може не потрапити в головну пастку популіста, яка зводиться до формули: «Ми (в даному випадку, вдлада) і є весь народ». І тут є одна важлива річ, яку також показали наші фокус-групи: Зеленський для народу, поки так і не став частиною цього самого широкого народу (в соціології це вимірюється перш за все відсотком тих, хто говорить, що країна рухається в неправильному напрямку). І для свого політичного майбутнього Президент має вирішити надскладну задачу: як стати частиною народу, а не відокремленої від народу влади (та сама історія згубила всіх попередніх президентів включно з Кучмою).

Гроші. Ніяких швидких точок росту нема і не буде

Влада зараз достатньо міцна, щоб фінансово не залежати від олігархату (головна залежність медійна). Але економіка і інвестиції залежать від одного-єдиного фактору – від правил гри. Це ключова тема для розмови, яку Президент має провести з 20-30 головними стейкхолдерами держави. Але ця розмова весь час відкладається. І головна причина – відсутність розуміння, якими будуть ці правила гри. А якщо подивитися більш глобально, правила гри в будь-якій країні, які йде до успішності, визначаються перш за все рівнем патріотизму, потім розумінням того, як влада розширює можливості і рівні цього патріотизму і, нарешті, як ці можливості дозволяють конвертувати патріотичні можливості в матеріальні блага. Тридцять років ми відразу підходили до третього пункту, саме тому, ніяких правил гри ми не встановили.

Щодо більш приземлених речей, то ми маємо для себе чітко уяснити: у нас в найближчі 2-3 роки буде один інвестор - держава. І, якщо зовсім вже опуститися на землю, то влада має зрозуміти: бюджет 2022 є запорукою успіху на виборах-2024. Ніяких швидких проривів і точок росту немає і не буде. Якщо зараз почати щось, то воно (це щось) вистрілить в 2023-24 рр.. Якщо зараз влада не закладе амбітні багаторічні проекти, не лише Зеленський ні з чим не вийде в 2024 році до виборців, всі ми не матимемо точок росту в 2024-25рр. І тут є ще один аспект, який треба пам’ятати: великі проекти - це ті, які дають реальний привід для гордості більшості українців (згадайте про відокремленість влади від народу, вона базується і вкорінилася на відсутності приводів для гордості).

А тому, якщо коротко і приземлено: тільки ідіот може зараз запропонувати зменшення дефіциту бюджету.

Замість висновків

Я свідомо тут не пишу про міжнародні відносини. Перш за все, тому що ми не хочемо зрозуміти: наша задача до 2024 року вийти із стану об’єкта в суб’єкт певних аспектів міжнародної політики. Як тільки ми це зрозуміємо, нам стане набагато легше. Можна черговий раз повторити історію про. Те, що в Вашингтоні крім Держдепа є ще й конгрес, крім Брюселя потрібно шукати двосторонні союзи з Варшавою, Анкараю та Бухарестом іт.д. але поки, виглядає так, що міжнародної політики у нас немає.

Наостанок хотілося б повторити лише одну річ: правильний діагноз – це 50% лікувіання хвороби. Але це тільки в тому випадку, якщо є бажання лікуватися, а не ходити до шаманів чи знахарів.