Навіщо Обама зробив свій останній подарунок світу

Срач новоспечених спеціалістів по ізраїльсько-палестинському конфлікту – це переважно срач людей, які навіть теоретично не розуміють, що реально відбулося і, головне, не хочуть навіть подумати, які це матиме наслідки. Тому спробую дещо пояснити, що відбулося.

1. Раз на рік арабські країни (переважно Єгипет) пропонують прийняти резолюцію про заборону ізраїльських поселень на окупованих територіях. І раз на рік цю резолюцію блокує головний стратегічний партнер Ізраїлю США. Цього року, Барак Обама прийняв рішення не блокувати цю історію. Чому? Це його давня послідовна політика на Близькому Сході (як на мене дуже протирічлива і невдала, але це моя особиста точку зору).

2. Майбутній Президент Трамп виступив за блокування цієї резолюції і навіть добився того, що Єгипет відкликав резолюцію, але її перевнесли кілька інших країн.

3. Прем'єр Ізраїлю Нетаньяху (людина близька до Трампа, якщо звичайно такий епітет можна примінити до Нетарньяху) звернувся в тому числі і до України з проханням допомогти вирішити це питання, бо Україна зараз є членом Радбезу. Наскільки мені відомо, після довгих консультацій з іншими членами Радбезу Україна винесла пропозицію перенести розгляд цього питання, але тут категорично проти виступили американці (Саманта Пауел чітко виконувала вказівки команди Обами). В результаті резолюція була прийнята (утрималися тільки США).

4. Україна не могла голосувати проти цієї резолюції чи навіть утриматися, бо там фігурують «окуповані території». Проголосувавши «за» ми попадаємо в симетричну історію з Кримом.

5. Ізраїль викликав всіх своїх послів з країн, які голосували за цю резолюцію, а візит прем'єр міністра Гройсмана до Ізраїлю скасовано. Більше того, в силу внутрішньоізраїльських політичних розкладів в місцевій пресі почала розкручуватися саме антиукраїнська історія, бо напряму звинувачувати США ізраїльтяни не готові). У нас же внутрішньоізраїльський політчний, вибачте на слові, срач почали інтерпритувати, як глобальний провал України.

6. Нагадаю, що все це відбувається на фоні того, що кілька днів тому невідомі (я вважаю, що проросійські активісти) облили фарбою могилу засновника хасидизму під Уманню.

Тепер, щодо майбутнього.

1. Ізраїль навряд чи припинить будівництво на окупованих територіях і, звичайно, не буде виконувати цю резолюцію. Чи призведе це до реального загострення конфлікту і військових дій? В середньостроковій перспективі можна говорити лише про теоретично можливий сплеск тероризму. Ізраїль, по суті, перейде на режим підвищеної антитерористичної готовності, що звичайно ж вплине на туризм, як одне з головних джерал доходу країни. Але говорити про реальний початок бойових дій поки нелогічно.

2. Треба чітко розуміти, що чверть населення Ізраїлю – вихідці з колишнього СРСР, які мають доволі потужну власну партію і які мають налагоджені стосунки з РФ. Але називати цю партію проросійською неправильно – поки є загроза Ірану і поки РФ є союзником Ірану ніякої проросійської політики в Ізраїлі не може бути в принципі. Але при цьому, всередині екс-вихідців з СРСР, на яких орієнтується ця партія, є доволі сильне антиукраїнське лоббі (по суті це побутова українофобія, вирощена міфами про холокост, бандерівців, петлюрівщину і т.д.)

3. Україна, на жаль, стала жертвою цілого ряду обставин (членство в Радбезі, візит прем'єра, інцидент з могилою). Будучи слабким гравцем, Україна ідеальна жертва для внутрішньополітчних розборок (Нетаньяху і його політичній силі потрібно якось пояснювати своїм виборцям хто винен – і тут ідеальним об'ктом може стати Україна).

4. Окремо слід зазначити, що в цій історії немає фактора Коломойського і Приватбанка – в істеблешменті Ізраїлю до нього стримано-негативне ставлення. Хоча, звичайно, для внутрішньоукраїнського користування, цей фактор буде активно використовуватися самим Коломойським.

А тепер найголовніше: Що нам робити?

Перш за все потрібно перестати слухати політологів-неофітів, які з трудом уявляють де на накарті знаходиться Ізраіль, але розумують про те, як ми все провалили. Ми нічого не провалили. Просто на певний період часу наші стосунки стануть дещо напруженими.

Наша головна дипломатична задача – зробити так, щоб ми не стали винними в усьому. Робота з політиками і прохання понизити градус звинувачень – це те, що потрібно робити вже сьогодні і зараз.

І нарешті, потрібно мінімізувати кількість заяв наших політиків першого ешелону, які зараз можуть нагнітати антиєврейську істерію. Це внутрішньополітична задача і її можна легко втілити в життя. Кілька розмов із Тягнибоком, Ляшком і кількома іншими персонажами дозволять припинити подачу патронів для наших недругів.

Не треба забувати, що у нас в запасі і відкриття величезного меморіального комплексу в Бабиному яру, у нас є дуже сильна єврейська громада в Україні, яка може суттєво впливати на градус спілкування всередині Ізраїля.

А тому, говорити, що відбулося щось незворотнє – це дурість. Ми дещо відкотилися назад, але є всі шанси доволі швидко все вирівняти. Просто треба захотіти це зробити.