Що насправді має цікавити українців у виборах президента

З приходом виборів, на диво, поки так і не вийшла на перший план тема боротьби з корупцією.

І це попри те, що російські боти, які активно працюють в соцмережах і на інформаційних каналах мають чітку вказівку на будь-які тези влади відповідати приблизно так: «Ви от говорите про ...., але за чотири роки стали більше красти ніж при Януковичі». І така думка, насправді, починає ставати все більш популярною. Але ще раз повторюся, тему корупції поки ніхто не готовий брати в основу своєї передвиборчої кампанії? Чому? Бо нікому із кандидатів не повірять, що він реально хоче з цим боротися, а, по-друге, системні спонсори «прогресивних» кандидатів навряд чи готові грати в антикорупційні ігри. Але, найголовніше, ні один із кандидатів не має розуміння того, як боротися з корупцією комплексно. Не точково, а саме широкомасштабно.

Діагноз, який ми неправильно поставили

Ми майже втратили чотири роки через те, що з самого початку був неправильно поставлений діагноз. В пориві популізму ми нав‘язали суспільству думку, що для того, щоб побороти корупцію треба створити один чи два чесних антикорупційних органи і вони вирішать всі наші проблеми. Цей підхід взагалі є однією з найбільших проблем українців - замість того, щоб лікувати проблеми, ми хочемо отримати одну чарівну таблетку і вилікуватися за одну мить.

Ні в одній країні світу не відбулася реальна боротьба з корупцією без консолідації еліт чи частини еліт. І тут є два способи цієї консолідації: «диктаторський», коли еліти об‘єднуються навколо одного лідера, який погоджує єдині правила гри для всіх (Сингапур, Японія, Грузія) або ж відбувається консенсус різних політичних еліт, які вважають, що навіть при зміні влади питання права залишається домінантним (Польща, Чехія). Ми розпочали боротися з корупцією оминувши перший ключовий етап. І саме тому зараз, ми можемо чітко сказати, що ця боротьба провалена.

Друга помилка, яка була допущена чотири роки тому полягає в тому, що ми взагалі не вичленили головні джерела корупції і почали кричати про корупцію взагалі, замість того, щоб цілеспрямовано боротися з її головними джерелами. Станом на сьогодні є два головних джерела корупції: силовики і державні (комунальні) тендери. Сьогодні головна загроза для роботи бізнеса це силовик, який надумано відкриває ті чи інші справи, а потім доїть бізнес. Друга сторона медалі - тендери для своїх, де, попри роботу системи «Прозоро» мільярдні кошти розходяться між «правильними» компаніями.і якщо «Прозоро» хоча б трошки прикриває корупційні дірки, то до питання корупції силовиків ніхто навіть не брався.

Простіше кажучи, ми навіть теоретично не могли бодай на крок просунутися в боротьбі з корупцією, бо ніхто, незважаючи на мільйонні антикорупційні гранти, не хотів поставити діагноз. А без діагнозу лікування неможливе.

І останнє. Чи справді зараз крадуть більше ніж при Януковичі? Я можу чітко стверджувати, що ні. Класичний приклад відкат на будівництві доріг. В 2013 році він сягав 50-60%. Зараз, бізнесмени говорять про 10-15%. Але у нас зараз зник і закон, і понятійність. П‘ять років тому всі знали, що, вирішивши один раз питання, ти просто повинен платити данину і тебе ніхто не чіпає. Зараз немає такого єдиного центру, а це значить, що ти платиш може й не більше, але ти платиш ні за що. Твоя данина не вирішує твоєї проблеми. І саме це найбільше дратує бізнес.

Що потрібно робити?

Як би це наївно не звучало, потрібно почати з пакту еліт. 20-30 людей в цій державі мають домовитися про нові правила гри. Вони мають бути чіткими і ясними. При цьому, ключову роль тут гратиме міністр внутрішніх справ, генпрокурор і керівник СБУ. Якщо ці три особи не домовляться - можна чітко говорити, що боротьба з корупцією буде провалена. 

Нинішня конфігурація поезиденсько-парламентської кампанії показує, що майбутній президент, хто б ним не став, не матиме чіткої парламентської більшості і він змушений буде ділити відповідальність із політичними союзниками. 

Чи може він самотужки зменшити апетити силовиків? Поки все виглядає так, що не зможе. Але чи може він взяти лідерство в процесі вибудови нового пакту еліт? Безумовно так. 

Свого часу я вже приблизно рахував обіг корупційних тіньових грошей. Якщо ми виходимо з того, що зведений бюджет країни складає трохи більше трильйона гривень, то 15%, які крадуть я на відкотах це приблизно 150 млрд грн або 5-6 млрд доларів на рік.в «центрі» осідає приблизно половина, яка нерівномірно розподіляється між приблизно 2-3 тисячами людей. Задача майбутнього президента зробити так, щоб уже в перший рік ця корупційна рента впала вдвічі. Це, насправді, нескладно зробити, якщо ми проаналізуємо де відбуваються найбільші корупційні рентні платежі.

Що для цього потрібно зробити?

1. Фіскалізація всього і вся. У нас зараз відбувається ситуація, коли товар, який в‘іхав на територію України (був вироблений в Україні) до споживача доходить без моніторингу фіскалів. Тобто ми не знаємо, що ми купуємо і, що ми продаємо. Нескладна реформа дозволить автоматично вивести з тіні 20-30% продукції (перш за все нафтопродуктів) і реально почати боротьбу за прозорість митниці. Чи можна це зробити за рік? Безумовно так.

2. Зміна системи «Прозорро», які мають дати преференції українському виробнику. Це дозволить зменшити імпорт і частково стане стимулом до збільшення власного виробництва. 

3. Негайна приватизація укрспирту і наведення порядку на алкогольному і тютюновому ринках.

4. Зміна оподаткування зарплат. Конверти з чорною зарплатою - це не тільки бажання уникнути податків. Це неспроможність бізнеса тягнути і податки, і корупційну складову. Нам потрібно різко підняти мінімальну зарплату (не менше ніж жо 10 тис грн), але при цьому ми маємо також і зменшити оподаткування зарплат. Це дозволить різко збільшити кількість зібраних податків і, одночасно, дозволить зменшити відтік за кордон кваліфікованих кадрів.

Наступним етапом має стати наведення порядку в дозвільній документації і т.д. Але я хочу повторитися - все це можливо лише за наявності консенсусу еліт, який буде ініційований президентом, який має стати гарантом виконання цього консенсусу.

Власне, коли ми говоримо про майбутні вибори, ми маємо говорити саме про те, чи може кандидат виступити таким гарантом. Все інше (окрім питання війни, звичайно) - це передвиборчий шум. Не більше того.