Угода Трампа з Путіним. Чому не можна ображатися
Рукостискання з ціною для України
1. Почати потрібно з цифр. Трамп домовився, що Путін має поставити в США 4.8 млн тонн дизеля (терміново 300 тис. тонн). 4,8 млн тонн – це приблизно один місяць споживання США. Якщо Росія справді поставить США 4–5 млн тонн дизеля, це буде приблизно в чотири рази більше, ніж весь американський імпорт російського дистилятного пального за 2021 рік.
2. Чи має можливість Росія додатково поставити такі об'єми на американський ринок? Може, але тільки за умови, що Україна припинить бити по російським НПЗ. І тут ми підходимо до головного: судячи з усього, Трамп вже виставив ультиматум Україні: ви не бʼєте по НПЗ, а в обмін ви не отримаєте нічого.
Точніше, в теорії, він може знову повернутися до ідеї того, що ви не бʼєте по НПЗ або ж я вчергове забороню надавати якусь допомогу. І ця ситуація набагато складніша за сварку в Овальному кабінеті. Сьогодні варіантів виходу з цієї дилеми значно менше. Адже люфтів для компромісів практично не залишилося.
3. Головне відкрите питання: логіка (мотивація) Трампа). І тут ми, схоже маємо великий клубок розрізнених і не повʼязаних між собою мотивів. По-перше, щира нелюбов до Зеленського, яка так чи інакше екстраполюється на Україну. По-друге, сподівання на big deal з Путіним в якому будуть чіткі фінансові показники для конкретних людей, які лобіюють цей самий big deal.
По-третє, шарахання перед виборами і спроба зламати тренд продовження падіння рейтингу Трампа, який робить ці вибори, де-факто, референдумом довіри до самого себе і пробує остаточно підімʼяти партію під MAGA. Десь на периферії є спроба зіграти Росією проти Китаю, хоча, це стає вже майже нереальною задачею.
4. Які мотиви Путіна? Тут все доволі прозоро: він хоче стати третім полюсом світу і добитися своєї Ялти-2. І тут маємо ситуацію, коли Путін хоче, Трамп готовий погодитися, бо для нього це несуттєва історія і тільки Китай явно противиться цій історії.
5. Як і в усіх попередніх ситуаціях будь-які лобові українські дії є контрпродуктивними. Отже, що потрібно робити Україні.
Наш головний союзник зараз – американські ЗМІ, які живуть за своїми законами і правилами. І цим правилам змушений підпорядковуватися Трамп. Тому наша головна ціль зараз: отримати підтримку саме американських ЗМІ. Нагадаю всім скептикам: дух Анкориджа перемогли саме ЗМІ.
Для цього, як на мене, нам потрібно вийти із своїм мирним планом, який має бути багато в чому аналогом до кампанії 9 травня 2026 року. Ми маємо заявити, що готові дозволити Росії експортувати 4.8 млн тонн дизеля до США, але тільки у випадку відсутності ударів по нашій енергетиці. Удар по енергетичному обʼєкту дорівнює ударам по танкерах та по НПЗ. На жаль, ми змушені йти в ескалацію з усіма відповідними наслідками. Але ми маємо дуже чітко донести цей план світові, без театральних жестів. Це гра ва-банк. Можливо, найскладніше з 24.02.2022.
Маємо розуміти: ми дуже обмежені в часі, бо перед нами маячить загроза розвалу фінансової коаліції на підтримку України після березневих виборів у Франції.
Паралельно, ми маємо нарешті усвідомити: переговорний трикутник США – Росія – Україна вмер (Рубіо на днях, це, між іншим, визнав). Нам потрібно шукати нову переговорну платформу. Це головна задача, бо інакше ми опинимося в надскладній ситуації без плану Б.
І ще один важливий момент: політики не ображаються, якщо вони в складній позиції. Найгірший сценарій – почати грати ображеного, ідучи за настроями великої частини електорату. Ображатися можуть собі дозволити тільки найсильніші гравці.