Де Росія, там і концтабір

На жаль, Ізюм вкотре підтверджує одне правило – де тварюки затримуються хоча б на кілька тижнів, там одразу виникає геноцид. Де приходить Росія, там і концтабір із гекатомбами трупів. Інакше жити не можуть, не вміють, не хочуть. Сталін, Іван Грозний, Петро Перший та інші маніяки – не виняток із правил, а суть великої девіації під назвою Росія.

Тому демілітаризація та денуклеаризація Росії – стратегічна мета всього вільного світу. Про яку не треба соромитися нагадувати нашій дипломатії з ранку до вечора. І так, ще потрібно не соромитися, що якщо напружитись всім вільним світом, то Японія отримає назад Курили, Польща шматок Східної Пруссії, Фінляндія-Карелію, Китай із задоволенням проковтне відторгнуті за Тяньцзинським «договором» 1858 території Далекого Сходу. Маньяка нікому не шкода. Тим більше не шкода націю, яка колективно тяжіє до насильства і самогубства. Ну який нормальний народ кінчатиме від крику про ядерний попіл? А біло-синьо-червона некрофілія запросто.

Тож на запитання «чи хочуть росіяни війни?» весь світ на власні очі отримав виразну і чітку відповідь. Хочуть. Жадають. Упиваються видом трупів. Дають волю карним злочинцям, як Сталін гнав штрафбати на кулемети. Для російської баби кільце з трупа пахне креще за будь-яку шанель. Ось це повинні усвідомити на Заході – російська баба кінчає не від кохання (його вона то й не пізнає ніколи), а від обручки, знятої з трупа. Не соромтеся про це говорити скрізь.