Друге дихання нашої війни

Скоро вже буде чотири місяці війни, і ключовий синдром цього часу – це втома. Я бачу її повсюдно. Виснажені солдати, які з перших днів на фронті. Виснажені волонтери, які вже видохлись ресурсами і силами. Зрештою, виснажене саме суспільство, яке все більше починає психологічно закриватись від війни.

Економічні проблеми починають витісняти проблеми війни з першого місця. За чотири місяці майже спустошені запаси бізнесу і громадян. Люди починають шукати засоби для існування, і тут дуже мало опцій для них. Роботи практично немає, гуманітарна допомога працює не всюди, і ще й серйозно зменшується. Ціни ростуть в космос, вартість палива потягне за собою ціну на більшість продуктів. На цьому тлі з Європи повернулось майже 5 млн наших громадян, такі ж виснажені складними умовами життям там, і майже нічого, окрім житла, не отримуючи додатково тут.

Виснажені від війни і наші закордонні партнери. Ні, вони не воювали і не страждали. Але війна позначається на їхніх економіках, і новини про війну дедалі більше їх втомлюють. Свіже опитування в ЄС показало, що 35% хочуть миру чим скоріше, і тільки 22% хочуть справедливості будь-якою ціною. На цьому тлі взагалі катастрофічно виглядають німецькі настрої: 83% виступають за діалог з Путіним, а 68% не підтримують критику Шольца за затримку озброєння для нас. Це багато, що пояснює.

Втома, на жаль, це не ефемерне поняття, а дуже реальне за своїми наслідками. Втомлені солдати не можуть безкінечно утримувати населені пункти під ковровими бомбардуваннями. Втомлені волонтери не можуть забезпечити солдат, які постійно чекають на цю допомогу. Втомлені громадяни – менше готові підтримувати боротьбу. Втомлені європейці починають придумувати Мінськ 3. Втома зараз стає нашим великим ворогом, на рівні з окупантом.

Війна буде довгою і ми не можемо дозволити собі втоми вже на 4 місяці. У нас немає вибору: ми можемо тільки перемогти. Тому потрібно вже щось робити, щоб подолати сьогоднішню втому і майбутню.

1. Друге дихання фронту

Сьогодні наш фронт може отримати друге дихання завдяки двом речам. Перше – це західне озброєння. На жаль, за останні два місяці тут більше розмов ніж реальних дій. Наші хлопці тримають фронт в умовах страшної переваги противника в артилерії. І це їх дуже деморалізує. Тому що хороший воїн насправді мало що може зробити проти коврових бомбардувань. Тож приїзд західної техніки підніме сильно бойовий дух. Я вірю, що все це станеться, оскільки Захід довго запрягає, але надійно їде.

По-друге – це нова хвиля добровольців. Я великий противник роздачі повісток біля басейнів чи метро. Хоча я постійно звертав увагу, що це буде мати негативні наслідки – не дослухались. В результаті сьогодні це призводить до появи відмовників на фронті. І це теж дуже деморалізує. Тому що ті, хто воює, мають ще тепер воювати і за того, хто відмовився. Найкращими воїнами безперечно є добровольці. І ми маємо організувати нову хвилю добровольців на фронт. Як?

Інформаційна мобілізація. Потрібна потужна хвиля про наших героїв і їхні успіхи. Дуже бракує такої інформації про хлопців, які підбили багато танків, брали в полон орків, відбивали атаки, а їх сотні. Герої мають поїхати в турне Україною, виступати в кожному місті, зустрічатись з молоддю тощо. Їхня звитяга, безперечно, мотивує багатьох піти з ними. І тоді на фронт знову прибуде велика кількість мотивованих солдат.

Ще один важливий напрям – масове навчання військовій справі. Сьогодні всі, хто підлягають призову, але не мобілізовані, мають проходити базові курси. У всіх областях має запрацювати масова система базового навчання, розрахована на сотні тисяч людей. Це згуртовує дух нації, дозволяє мотивувати нових бійців, і головне мінімально їх підготувати. Багато людей стримують свій порив на війну саме через брак базових навиків і розуміння війни.

2. Друге дихання волонтерів

Коштів більше не стане, і волонтерів більше не стане. Скоріше стане менше. Це данність. Чи можна з цим щось поробити? Так. Це розширення мережі волонтерів з України на всі країни-партнери. В Європі і США гігантський волонтерський рух, там – це частина культури. Тисячі їхніх організацій необхідно горизонтальним способом з’єднати з нашими. Вони можуть допомагати з гуманітарною допомогою, авто, відновленням житла тощо. Чи можуть вони допомагати армії? Так! Там сотні військових і ветеранських організацій, які готові збирати допомогу для солдат і багато з них вже це робили.

Поки я пишу ці рядки, ми отримали повідомлення від наших казахських друзів, які відправили нам кошти на закупівлю їжі для волонтерів будівельного батальйону Добробат, а також дві фури генераторів та інструментів. Я переконаний, що прямі контакти між нашими організаціями і волонтерами – стануть новою хвилею волонтерства.

Зрештою, таке пряме залучення волонтерів інших країн змінить там громадську думку на нашу користь.

3. Друге дихання суспільства

Серед найбільшої втоми я бачу втому інформаційну. Людей втомлює існуючий формат подачі інформації: сухі факти, сводки, цифри, фото і відео вибухів, знищені міста. За 4 місяці ця інформація стала дуже одноманітною. У ній мало емоцій і життя. Минулого тижня я їхав з іспанською журналісткою в село Ягідне і спитав її чому вона не хоче написати щось про війну. Вона відповіла, що іспанці вже не хочуть читати про війну, а от історії людей, які після окупації почали відновлювати своє життя, історії про допомогу їм інших – це для них цікаво. Але ж так само й ми. Ми б хотіли читати історії, як хтось долає труднощі після війни, ми б хотіли читати історії про солідарність, дружбу і підтримку. Про креативні виходи зі складних ситуацій, про порятунок і початок нового життя.

Віра в перемогу потребує емоцій і нових історій. Перемогу створюють люди й історії цих людей, які творять перемогу, які будуть надихати на віру в неї – сьогодні як ніколи необхідні українцям. Та й мабуть усьому світу.

Я переконаний, що ми відкриємо своє друге дихання вже найближчим часом.

Віримо в нашу перемогу!