Тероризм, як продукт страху Путіна
Тактика російського державного терору приречена
Путін боїться виглядати слабаком. Це одна із найбільших фобій московського диктатора. Але застосування терору російської армії проти мирного населення України є саме визнанням фактичної слабкості.
Поясню. Застосування терору – в абсолютній більшості випадків є методом слабшої сторони в конфлікті. Сторони, яка не спроможна досягнути бажаного результату та цілей в рівному протистоянні.
В нашому випадку – на полі бою, де воюють дві армії. Попри всю перевагу в «живій силі та техніці», в масштабах боєкомплекту армія-агресор за чотири з половиною місяці війни так і не наблизилася особливо до досягнення цілей (декларованих чи реальних), заради яких ця війна починалася.
Є якісь лише відносні тактичні здобутки, які складно підняти на щит навіть російській пропаганді з усім її потенціалом. А останні тижні завдяки новій зброї від союзників, зокрема, від «хімер» (як їх називають самі вороги) ЗСУ завдали цілу серію доже болісних ударів по агресору.
І це лише початок, далі буде. путін, його оточення, його генерали це розуміють. Або хоча б відчувають. Тому й почали робити ставку на фактичні терористичні акти – на масове вбивство цивільного населення. Вони розраховують масштабувати страх на все суспільство, щоб українці тисли на політичне керівництва і вимагали «припинити війну», тобто по суті здатися на вимоги кремля.
Однак, Путін не знає Україну (якби знав, не нападав би у лютому). Замість страху, паніки та відчаю, які намагаються посіяти російські терористи, ми тільки посилюємо свою лють, прагнення відплати і справедливого покарання вбивць. Страх – це те, що дозволяє Путіну керувати Росією. Але для України така технологія не пройде. Тактика російського державного терору приречена.
А Путін, який починав із «мочіння в сортирах» терористів на кінець своєї кар’єри і життя перетворився сам в терориста №1.